Народний ансамбль бандуристів «Заспів» здобув гран-прі на другому Всеукраїнському дистанційному багатожанровому фестивалі-конкурсі Art-life-fest-2024, який відбувався 17 та 18 лютого з нагоди Міжнародного дня добра, Дня рідної мови та Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні. Про перемогу в цьому конкурсі й те, чим живе ансамбль зараз, – у нашій розмові з художньою керівницею колективу Христиною Залуцькою.
– Розкажіть, будь ласка, докладніше про цей конкурс.
– Це українсько-литовський конкурс, і щоб взяти в ньому участь, треба було заповнити анкету. Конкурс платний: для участі понад 10 осіб потрібно заплатити 1000 гривень. Ми відправили два відео з піснями, які журі дуже ретельно перевірило: чи це ми на відео, чи наживо виконуємо пісні, чи, можливо, це «плюс». Майже завжди ми надсилаємо відео з концертів, на яких виступали. Представили дві пісні: «Карпати» та «Кленова балада». «Кленова балада» – це пісня про хлопця, який, коли йшов на війну, попросив маму, щоб та посадила біля хати клена, якщо він не повернеться. Він не повернувся, і мати посадила дерево, якому перехожі низько кланялися, бо знали, що хлопець віддав своє життя за нашу Україну. Скільки ж тепер ми маємо посадити тих кленів? Мабуть, цілі ліси, бо своє молоде життя в такому квітучому віці віддало так багато наших хлопців, щоб ми жили, грали й співали. Ми живемо надією на перемогу, не перестаємо працювати й нести нашу культуру.
– Це перше ваше гран-прі? Чи сподівалися ви на перемогу?
– Це наше друге гран-прі, перше здобули в Києві на фестивалі Шевченкових творів. Ми аж ніяк не думали, що можемо здобути друге гран-прі. Перша перемога нас здивувала, але ми здогадувалися, що можемо посісти перше місце, бо дуже багато працювали та добре заграли. Та ми не сподівалися, що цього разу виграємо гран-прі серед бандуристів з усієї України. Було багато ансамблів, солістів, але ми перемогли. І дуже тішимось, тому що наші діти мають змогу радіти перемозі. Наша перемога є доказом нашої роботи й того, що ми цінимось, адже нас оцінили люди, які нас зовсім не знають.
– Чи готуєтеся зараз до якогось конкурсу?
– Ми готуємося до Шевченківського концерту, який відбудеться 11 березня у філармонії. Щодо наших планів на майбутнє, то думаємо й надалі брати участь у різних фестивалях. До прикладу, у «Кобзарському фестивалі». Ми маємо на меті показати, що наша культура не зникла і бандура й далі грає. Сподіваємося на наступні перемоги, бо наші дівчата кажуть: «Дві не можна, потрібно три».
– Як відбираєте студентів до ансамблю і скільки в ньому учасників?
– Потрібно, щоб студент закінчив музичну школу гри на бандурі. Студенти приходять до нас, ми їх слухаємо і відбираємо. В ансамблі 22 учасники та тріо хлопців, які є окремим колективом і грають інші твори. Всі учасники ансамблю – студенти Політехніки. Тут немає «чужих» – чи то з консерваторії, чи то з музичного училища. Наш ансамбль є аматорським колективом. Це так здається, що то нічого особливого – вийти, взяти бандуру й заграти. Але цього потрібно навчитися. Для аматорів насправді це дуже важко. Кажуть, праця музикантів прирівнюється до праці шахтаря. Мабуть, так і є. Хоча вони працюють фізично, а ми морально. Радість наша в тому, що нас цінують. Бо оцінка – це доказ того, що наша робота потрібна, нас слухають і ми робимо потрібні речі. Коли не було світла, грали під ліхтарями. Діти не переставали грати, співати й вчитися. Вони хочуть виступати, їхні очі сяють, і вони прагнуть вивчати нові твори.
– Які композиції виконуєте?
– У нас багатий, різноплановий репертуар. Маємо понад вісім творів. Граємо не тільки народну музику, а й сучасні обробки. До прикладу, «Кленову баладу» Білозір я зробила для бандурного виконання. Зараз ми виконуємо дуже важкий твір, який грають професіонали в консерваторіях. Це твір на пророчі слова Шевченка «Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись?». Він надзвичайно складний, але хочемо дорівнятися до консерваторії. Ми не можемо стояти на місці, маємо рухатися вперед. Та проблема в тому, що кожного року команда оновлюється. Тому доводиться починати все спочатку, щоб вивести нових учасників на той самий рівень, що й інші.
– У яких ще конкурсах ви брали участь?
– Улітку ми брали участь у конкурсі в Щецині. А колись, у довоєнні, доковідні часи, двічі на рік їздили на конкурси. Побували в Іспанії, Швеції, Швейцарії, Франції. У нас були хороші спонсори, і Політехніка нам допомагала. Ми стільки світу побачили, що й уявити собі не могли, що таке можливо.
