У 2008 році відомий український історик Ярослав Дашкевич представив доповідь «Як Московія привласнила історію Київської Русі», текст якої вперше надруковано у збірці «Учи неложними устами сказати правду», Київ, 2011. Він писав: «Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях… Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московії, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі. І далі…Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології».
Цілком зрозуміло, чому визначний історик назвав збірку з таким важливим історичним матеріалом словами геніального Т. Шевченка. Адже великий мислитель добре знав загребущу ненаситну природу російського імперіалізму:
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Усі події, пов’язані з національним відродженням України, викликані могутнім впливом Шевченкового слова.
У Львівській політехніці усвідомлене відродження національних ідеалів народу розпочалося ще до проголошення незалежності, з 1988 року Шевченківськими читаннями, імпровізованими композиціями, з записаними на дошках словами:
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь, –
Свого не цурайтесь…
А скільки прекрасних виступів студентських, викладацьких з цікавим підбором репертуару за 30 років Незалежності пережила, переосмислила Політехніка. Не забувається глибока мистецька інтерпретація вершинної поеми нашого генія «І мертвим, і живим і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» у виконанні Ірини Ключковської.
Хочу згадати постановку в Політехніці містерії Т. Шевченка «Великий льох». Уже у 1992–1994 роках, через рік після проголошення Незалежності, Україна була поставлена перед першим серйозним політичним випробуванням – кризою Чорноморського флоту з претензією Росії на Кримський півострів.
Розуміючи політичну ситуацію, Товариство «Просвіта» спільно з «Клубом творчої молоді» (так тоді називався Народний Дім «Просвіта») вирішили на Шевченківському вечорі поставити інсценізацію містерії Т. Шевченка «Великий льох». Вечір відбувся у 1993 році в конференц-залі І навчального корпусу, а режисерувала постановку артистка театру імені М. Заньковецької Ірина Завадська, яку директор Клубу С. Шалата запросив поставити «голоси студентам». Пам’ятаю, як скрупульозно ми вивчали наукові розвідки, які стосувались цієї поеми. А було їх не так і багато, та й у них стверджувалось, що Шевченко не зовсім добре зрозумів значення Переяславської ради, і подібні «глупоти». Ірина підібрала студентів на ролі трьох душ, трьох лірників, а от ролі ворон розподілилися так: українська ворона – Іра Завадська; московська ворона – авторка цих рядків; польська ворона – студентка з хімічного факультету. Костюми ворон визичили у театрі імені М. Заньковецької.
Форма містерії була знайома Т. Шевченкові з українського народного вертепного театру, пов’язаного з традиціями релігійної драми Середньовіччя. Символ Великого льоху Шевченка – це поглиблення символу могили, яка проходить крізь усю творчість поета. Могила знаменує історичну пам’ять народу і нагадування про героїчне минуле, водночас – це докір забудькуватим сучасникам про занедбану власну історію, від якої вони так легковажно відреклися. Безпосередньому написанню містерії у жовтні 1845 року передували враження від археологічних розкопок, в яких Т. Шевченко брав участь як художник. Поет був буквально вражений картинами понищення давніх українських пам’яток, так і злиденним життям народу. Головним аспектом у поемі є привласнення російською офіційною ідеологією української минувшини, що стало символом протистояння України і ворожої їй Російської імперії.
Композиційно поему побудовано за принципом троїстості: у слов’янських народів у народно-пісенній творчості часто зустрічаємо: «три шляхи», «три криниченьки», «любив козак три дівчиноньки». В містерії дуже чітко виписано драматургію: три душі, три ворони і три лірники. В народній міфології пташка символізує людську душу. Три грішні людські душі стають свідками розкопок Богданової церкви. Бо так сказав Петрові Бог:
Тоді у рай їх повпускаєш,
Як все Москаль позабирає,
Як розкопа Великий Льох.
Три душі стають свідками трьох катастроф України: підписана Переяславська угода, програна Мазепою Полтавська битва і закріпачення України Катериною. Перша душа перейшла дорогу гетьманові з відром води.
А того й не знала,
що він їхав в Переяслав
Москві присягати.
Другу душу не пускають, бо вона
цареві московському
коня напоїла
в Батурині, як він їхав
в Москву із Полтави.
А тим часом «Батурин славний Москва вночі запалила…». А третя душа зустрічається з царицею, коли та пливла в Канів по Дніпрові.
Чи я знала, ще сповита,
що Тая цариця-
лютий ворог України,
голодна Вовчиця?
Невинні ці душі теж терплять, бо були несвідомі кривд, заподіяних Україні.
Друга частина поеми – «Три ворони». У Шевченка три ворони – це три сили, які постійно нищать Україну. Дискусія відбувається між українською, польською та російською воронами, які своїми подвигами супроти своїх народів сперечаються, хто з них більше зла накоїв. Московська має потрібні аргументи.
А я таки пожила:
С татарами помутила
С мучителем покутила,
С Петрухою попила
Дa все Немцам продала.
Польська ворона хвалиться, що побувала в Парижі, натякаючи на те, що керівники польського повстання 1830–1831 років непогано влаштувалися, в той час, коли патріотичних повстанців очікувала дорога на заслання. Але найбільших «успіхів» для України досягла українська ворона. Вона дуже красномовно подає свою декларацію:
А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Вона ж повідомляє апокаліптичну новину, що «в цю ніч в Україні будуть родиться близнята, а навісна мати регочеться, Що Йванами обох будуть звати». Ці дві сили – це дві різноспрямованих енергії в одному народі, які протягом трьох з половиною століть нищать Україну: героїзму боротьби протистоїть завзяття зради. Цей мотив зустрічаємо ще з Біблії, це – Каїн і Авель, який зринає у багатьох творах європейських літератур. В українській історії – це метафора того, що Україну можна перемогти, тільки використавши українську силу.
Третя частина – «Три лірники» – знімає апокаліптичну напругу і знижує напругу до побутової традиції вертепу. Ці три лірники: «один сліпий, другий кривий, а третій горбатий», – це ж наче пародія на дорогий Шевченкові образ Кобзаря Перебенді. В літературі є також така версія, що це «українська інтелігенція», яка абсолютно не може визначитися, як їй діяти у складних історичних умовах. Вони ідуть в Суботів про Богдана співати, про його славні перемоги.
Кінцівка поеми дуже прикметна: коли розлючений начальник по-московськи лає увесь народ за те, що нічого, бачиш, взяти з цього льоху.
І на старців отих налітає:
«Я вам дам Богдана!
Мошенники, дармоеды!
І песню сложили
про такого ж мошенника!»...
Випарили у московській
бані-прохолоді,
отак пісні Богданові
стали їм в пригоді!
Тут Шевченко ще раз виказує неоднозначне ставлення до спадщини Богдана та наслідки його Переяславського акту. Кінцівка містерії несподівана і дуже своєрідна:
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала,
Великого ж того льоху
ще й не дошукалась.
Бо Великий льох залишається недоступним для москалів і з нього відродиться українська воля.
До цієї містерії ніби продовженням виступає вірш «Стоїть в селі Суботові». Це наче б закінчення містерії, і знову чути голос автора Богданові Хмельницькому про наслідки його нерозважливої діяльності. І це відоме саркастичне «москалики, що зустріли, то все очухрали».
Т. Шевченко вірить в Україну, вірить у те, що
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить.
І помоляться на волі
Невольничі діти!