Як син музикантів вирішив бути художником, а став архітектором, і планував здобути другу освіту у Штутгарті, а став посадовцем.
Уривок інтерв’ю з колишнім головним архітектором Львова, екс-заступником Міністра з питань європейської інтеграції, випускником Інституту архітектури Львівської політехніки Юліаном Чаплінським.
– Чому ви стали архітектором? Що вас спонукало?
– Це була велика випадковість. Бо я вчився у 9–10 класі у фізико-математичному ліцеї на хіміко-біологічному профілі. І в 10 класі поїхав на свята – чи на Великдень, чи на Різдво до своєї родини. Мій двоюрідний брат вступив у коледж Труша, я побачив його роботи і усвідомив, що хочу бути художником. Я чітко зрозумів що не хочу бути ні біологом, ні хіміком, ні фізиком, ні математиком. І почав готуватися до вступу в Труша. Не вступив: забракло одного чи двох балів. Але вертатися в царину фізики й математики не захотів. У нашому будинку на Новаківського мав майстерню один скульптор, який порадив батькові, щоб я вступив на кафедру дизайну в Політехніці.
Я почав ходити на курси дизайну, звернувся до репетитора, а він запитав, чому я вступаю на дизайн. Я кажу: хотів бути художником. А він питається жартома: ти знаєш, яка доля художників? На «Вернісажі» стоять у мороз і картини продають. Ну, відповідаю, як буду поганим художником, то, може, й буду стояти. А як буду кращим, то, може, буду продавати в галереях. А він так жорстко каже: «Не грай вар’ята, перенеси заяву на архітектуру. Тобі не завадить бути художником, але завжди шматок хліба заробиш, бо буде робота». Я тим перейнявся і переніс заяву. Довелося вчитися креслити та згадувати математику, але я вступив на архітектуру. Вчився за інерцією, й тільки на другому курсі, коли пішов працювати в одну з львівських компаній, це усвідомлення почало приходити. І десь вже після третього курсу я чітко зрозумів, що мені пасує бути архітектором.
Повний текст інтерв’ю – у матеріалі Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга на сайті медіа-хабу «Твоє місто».