Це був один із тих прекрасних львівських ранків, коли яскраві сонячні промені сповіщають, що день обіцяє бути чудовим, а настрій – таким же безхмарним, як і небо. Ти ніжишся у теплому промінні і остаточно прокидаєшся від доволі збадьорливого масажу. Сильна рука обіймає тебе за талію або ж і за більш «цікаві» місця, а подих із терпким сигаретним запахом лоскоче вухо. (Так, у ваших руках справді студентський тижневик «Аудиторія»). А далі сильний чоловічий голос ставить тобі таке довгоочікуване і водночас страшне запитання, від якого на мить завмирає серце. Ти свідома того, що він щиро сподівається на твоє «так», але водночас знаєш, що відповідь буде негативною. І нехай вам обом буде некомфортно, і навіть боляче, а оточення кидатиме у ваш бік сповнені докору погляди, ти розумієш, що інакше неможливо. Ти дивишся в його очі і не можеш відвести погляду – його обличчя так близько до твого. Ти вже знаєш питання, і раптом воно незручно розрізає тишу: «Ви виходете на наступній?».
І як ви вже здогадалися – це не початок еротичного роману, а звичний епізод ранкового добирання маршруткою. Транспорт – болісна тема для львів’ян, і деякі з них намагаються її вирішити. Анна Меленчук 21 січня створила петицію з вимогою розробити дворічний план повної відмови міста від маршруток з тим, щоб поступово перейти на електротранспорт та великогабаритні автобуси. Лише за дев’ять днів (30 січня) документ зібрав необхідні 500 підписів, тож тепер львівські депутати зобов’язані розглянути петицію на сесійному засіданні, яке відбудеться приблизно через три тижні.
Марина Тонкевич, студентка другого курсу Інституту хімії та хімічних технологій:
«Велодоріжки – така ж дорога, а не тротуар»
Якщо трамваї їздять, то користуюся ними, але оскільки вони часто ламаються, то надаю перевагу маршруткам. Скасування маршруток сприймаю негативно, оскільки оптимального варіанту їх заміни, наприклад метро, не буде. Добиратися лише трамваєм чи автобусом – непрактично, а якщо додати ще й те, як погано у Львові курсує електротранспорт, то це взагалі катастрофа. Також їжджу велосипедом, але тут постає питання про велодоріжки: по всьому місту їх немає, у центрі вони є, але що з того? До того ж наші люди не розуміють, що велодоріжки – така ж дорога, але для велосипедів, а не тротуар. Особливо, чомусь по них люблять ходити з дітьми.
Юрій Ющишин, студент першого курсу Інституту економіки і менеджменту:
«Для людей, що живуть за містом, це реальна проблема»
Я живу за містом, за Брюховичами, тож мені доводиться спочатку їхати маршруткою, а потім трамваєм. Для мене ідея про великі автобуси дуже приваблива, особливо, коли у мороз чекаю на маршрутку мінімум 25–30 хвилин, а то й годину, а потім ще влізти у неї годі. Їздити містом ще можна, але у моїй ситуації це проблема: люди не можуть добратися додому, на навчання чи роботу. Переобладнати місто повністю під електротранспорт буде складно, а щодо великих автобусів, то 3А, наприклад, курсує і жодних проблем нема. Якщо я кудись поспішаю, то надаю перевагу своїм ногам, бо маршрутки можна так і не дочекатися.
Андрій Думич, студент першого курсу Інституту економіки і менеджменту:
«Не маю багато грошей, тому користуюся електротранспортом»
Оскільки я студент і не маю багато грошей, то користуюся послугами електротранспорту. Відмовлятися від маршруток – погана ідея: великі автобуси не зможуть проїжджати вузькими вулицями, а, враховуючи те, як у нас паркуються, то ще б пак. Якщо дістатися кудись трамваєм чи тролейбусом неможливо, ходжу пішки.
Андрій Калиняк, студент четвертого курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Навіть узимку в мороз ходжу пішки»
Я ходжу пішки, бо будь-який громадський транспорт для мене є переповненим – це некомфортно. Я не живу близько до університету, але навіть узимку в мороз покладаюся на свої дві, хоч доїзд потребує вдвічі менше часу. Мені простіше прокинутися раніше, ніж намагатися влізти в одну із двох переповнених маршруток, що їдуть до університету. Відмовитися від маршруток в умовах Львова – не найкраща ідея, бо у нас дуже вузькі вулиці.
