Настя — студентка вже 3-го курсу кафедри журналістики та засобів масової комунікації Національного університету «Львівська політехніка». Як розповідає сама дівчина, вона не є учасницею якоїсь конкретної громадської організації, проте належить до молодіжної християнської спільноти при монастирі редемптористів «Quo Vadis?», що у Львові. Спільнота часто допомагає людям і організовує різні заходи, в яких Настя бере активну участь.
— Спочатку я була учасницею спільноти «Кохавинські зорі» при монастирі святого Герарда в Кохавині, а тепер належу до «Quo Vadis?» у Львові (вул. Франка, 56). Цього року нашій спільноті виповнилося 20 років. Ми організовуємо табори, благодійні збори, ставимо вертепи, беремо участь у різних акціях. Наша мета — показати, що церква відкрита, весела, жива, що вона хоче працювати з молоддю. Зараз я, наприклад, в Ірландії — ми готуємося до Всеєвропейського конгресу редемптористської молоді, а також проводимо табір для дітей з України, які наразі живуть тут, — розповідає студентка.
Настя почала волонтерити ще у 12 років, коли тільки прийшла до спільноти. За її словами, вона дуже хотіла допомагати й працювати з дітьми, зокрема бути аніматором. Проте повноцінним аніматором можна було стати лише з 14 років, тому дівчина поступово долучалася до різних заходів.
— Ми організовували ярмарки, благодійні акції — збирали кошти, наприклад, на дороговартісні уколи для дівчинки зі СМА, на слухові апарати, а пізніше — після повномасштабного вторгнення — на дрони, колеса, машини для фронту, — ділиться волонтерка. — Усе це ми проводили у форматі ярмарків після літургії: продавали пляцки, ялинкові прикраси, декор. Потім у школі я теж долучалася до таких акцій — вела ярмарки, проводила аукціони. Це було аматорськи, але дуже цікаво.
Як розповідає Анастасія, вона — людина-ідея. Якщо їй подобається якась можливість або задум, вона береться за справу всіма силами.
— Мені подобається бути дотичною до чогось доброго, щось змінювати, допомагати й водночас класно проводити час і здобувати досвід, — зауважує студентка.
Дівчина намагається долучатися до всього, що може, якщо має час і змогу. Це допомога на концертах, виставках, фестивалях, робота з дітьми, проведення зборів, створення допоміжних донат-банок.
— Перша моя збірка — це коли наш отець їхав до Львова після початку повномасштабного вторгнення. Ми тоді зібрали речі: подушки, ковдри, засоби гігієни. Потім я працювала з дітьми із Запоріжжя — ми з ними гралися, малювали, і вони навіть зацікавилися, захотіли більше дізнатися про Бога. А після прильоту по Львову 4 вересня допомагала розбирати завали та роздавати їжу, — розповідає Настя.
Як каже студентка, вона просто хоче бути корисною. Іноді це організувати, іноді — просто бути поряд і допомагати руками, головою та серцем.
— Волонтерство допомагає мені зростати, формує мене. Це також внесок у наше майбутнє. Воно дало мені багато знань, досвіду, навичок, зокрема комунікабельності, менеджменту, командної роботи, лідерства, а ще — людей поруч. Якби не волонтерство, я б була зовсім іншою людиною, — зазначає дівчина.
Активне волонтерське життя не заважає Анастасії навчатися, працювати та реалізовувати себе.
— Я вмію поєднувати. Робота онлайн, навчання — все встигаю, коли це важливо. Якщо люблю щось — знаходжу на це час. І навіть якщо це поїзд, ніч, ранок — головне, що воно є, — каже студентка.
Майбутня журналістка зізнається, що не мала серйозних труднощів, зате було чимало кумедних ситуацій.
— Перше, що спадає на думку — це коли подруга розмалювала тубус для аукціону й запропонувала поїхати з нею на концерт «Другої Ріки» до Києва. Нас просто із залу викликали на сцену: «Насте, підійдіть, будь ласка, до сцени», — і нам видали сумки від подушки й ковдри, щоб збирати донати. Ми не просто приїхали на концерт і привезли той тубус, а ще й реально долучилися. Це був дуже прикольний момент, — згадує дівчина.
Анастасія вважає, що волонтерство — це важливо. Адже якщо ти не на фронті — ти для фронту.
— Кожна копійка має значення. Моя перша банка зібрала 3 тисячі. Я знаю тих, хто відкривав на 2 тисячі. Кожен донат — значущий. Якщо 100, 200 чи 300 людей закинуть по 10 гривень — це вже результат, — переконана вона.
Рідні та близькі дівчини повністю підтримують її діяльність.
— Дитина зайнята, дитина залучена. Навіть якщо не встигаю подзвонити — це нормально, — усміхається Настя.
Більшість друзів вона також зустріла саме на таких заходах. У майбутньому студентка хотіла б продовжити волонтерську діяльність і створити щось нове для молоді. А тим, хто ще не пробував волонтерити, радить:
— Не бійтеся. Спробуйте. Може, це не ваше — будете знати. А може — затягне. Як каже Дзідзьо: просто треба дуже сильно вірити в то. І тоді все вдасться. Я завжди, коли є потреба, долучаюся. Тому, люди, донатьте, відкривайте банки. Це класно й потрібно.
