Працівники креативної індустрії активно воюють на інформаційному фронті. Копірайтери, таргетологи, графічні дизайнери та ще чимало інших спеціалістів, які взяли до рук не зброю, а телефони і ноутбуки, завдяки цьому вже зробили багато важливих речей. Саме вони створюють корисні інфографіки, запускають рекламні пости, де розповідають правду про війну, монтують інформаційні відеоролики для соціальних мереж блогерів. До цієї діяльності з перших днів війни долучилася й випускниця Інституту архітектури та дизайну Оксана Михайлова.
Дівчина розповідає, що інформаційне волонтерство – це насамперед донесення правдивих фактів про війну, підтримка українців у їхньому спротиві, а також пояснення ворожій стороні подій, які насправді відбуваються в Україні. Сьогодні до інформаційного волонтерства залучено дуже багато людей, тому, як стверджує Оксана, люди з креативних індустрій також активно волонтерять кожен на своєму фронті.
– Я побачила, що школа дизайну, де я раніше проходила курси, створює волонтерський чат для людей, які працюють у креативних індустріях, тож вирішила приєднатися. Згодом у соціальних мережах натрапила на ще одну спільноту, долучилася й туди. Зізнаюся, що була вражена тим, як багато людей виявили бажання допомагати. Відтоді я щодня присвячувала кілька годин свого часу виконанню завдань, які публікували в цих групах. Спершу також збирала одяг, взуття, різні речі, які можуть знадобитися переселенцям, заносила це до наших штабів, плела маскувальні сітки, але зрозуміла, що все-таки я найефективніша саме в інформаційній війні. Відтак створювала інфографіки, оформлювала рекламні креативи, які були націлені саме на Росію. Можна сказати, таким був перший напрям нашої діяльності: ми зверталися до російських матерів, намагалися пояснити, куди насправді вирушили їхні діти, розповідали про наслідки війни, акцентували на тому, що це саме Росія напала на Україну. Другий напрям – інформаційна кампанія, спрямована власне на українців. Наприклад, я створювала інфографіку про те, що саме робити під час повітряної тривоги або в разі ядерної загрози чи хімічної атаки, де можна ховатися, а де ні, як собі ще більше не нашкодити, – каже випускниця Політехніки Оксана Михайлова.
Це була співпраця лише на волонтерських засадах, тож від учасників груп не вимагали визначеної кількості завдань на день. Також важливо, що вся робота була структурована. Щоранку куратори надсилали в чати перелік завдань, кожен волонтер самостійно записував у таблицю, що з цього може виконати. Дівчина згадує, що найскладнішим зазвичай був підбір контенту, який треба графічно зобразити. Адже головне завдання будь-якого рекламного креативу – донести людині правду, але подати інформацію не занадто страшно, щоб її не сприйняли як фейк. Фейсбук блокує зображення понівечених тіл, тож треба було уважно добирати кожен кадр. Також Оксана згадує, що за час волонтерства їй вдалося попрацювати із Львівським оборонним кластером, який виготовляє бронежилети. Для них вона створювала інфографіку, де були зображені всі деталі бронежилета, їх розміщення, етикетки для друку, на яких повідомлялося, що ці бронежилети не для продажу.
– Мені здається, що насамперед варто подбати про себе і своїх рідних, адже лише так ти зможеш комусь допомогти. І тоді обов’язково треба віддавати частинку свого часу для допомоги іншим. Кожен із нас може це робити по-різному, головне мати бажання, а можливості обов’язково знайдуться. Я в жодному разі не засуджую людей, які взагалі нічого не роблять, може, їм зараз справді треба подбати про себе, щоб потім самим не просити допомоги, але я обрала інший шлях, бо вірю, що чим більше допомагатимемо, тим швидше настане мир.
На завершення розмови випускниця Політехніки ділиться, що у пам’яті назавжди залишаться спогади про евакуацію її родини з Дніпропетровщини, а також всезагальне єднання та мобілізація українців, які не минули й досі.
– Перше, що відразу згадую за два з половиною місяці війни, – це евакуація моєї сім’ї з Дніпропетровщини. Батьки живуть у доволі небезпечному місці, і декілька тижнів тому влада попросила їх переїхати. На той момент вони вже чули вибухи, було знищено багато різних об’єктів. Моїм рідним важко далося це рішення, адже вони дуже прив’язані до дому і хотіли там залишатися до останку. Але зрештою зрозуміли, що безпека – передусім. Я з багатодітної родини, у мене є старша сестра і троє молодших, тож усі ми розуміли, що не варто так ризикувати, залишаючись у районі можливих бойових дій. Наразі ситуація в області не краща, бо, коли б усе нормалізувалося, мої батьки відразу повернулися б… Крім того, я згадую, як проводжала подругу до Польщі. Тоді на вокзалі було так багато людей, а серед них волонтерів, і всі хотіли допомогти, пропонували їжу, стояли поруч із тобою по кілька годин. Це єднання було справді неймовірним, і тоді я чітко зрозуміла, що в Україні готові допомогти кожному, а наш народ ніколи не перемогти, – наголосила дівчина.
