У селищі Великий Любінь, що неподалік Львова, вже другий рік активно виступає аматорський театр під керівництвом випускниці Львівської політехніки Христини Женішук. Працюючи за спеціальністю у Великолюбінській ОТГ, пані Христина майже весь свій вільний час присвячує праці з молоддю: організовує різноманітні виступи, ярмарки, театральні вистави. З початком повномасштабного вторгнення всі ці заходи мають благодійну мету – зібрати кошти для наших військових. Лише завдяки виставам на потреби ЗСУ вже вдалося передати близько 120 тисяч гривень, а загалом, враховуючи ярмарки та інші заходи, – майже 200 тисяч.
Говоримо з Христиною про діяльність театру, навчання в Політехніці, працю з молоддю та найближчі творчі плани.
– Христино, для початку розкажіть, як ви стали студенткою Політехніки і чому обрали саме наш університет?
– Я родом із Великого Любеня, тут закінчила середню школу, а далі вступила до Національного університету «Львівська політехніка». Ще з дитинства виявляла здібності до математичних, природничих дисциплін, тому обрала Інститут економіки і менеджменту (ІНЕМ) Львівської політехніки. Навчалася на державній формі за спеціальністю «облік і аудит», а на магістратуру вступила на спеціальність «фінанси і кредит». Одразу після 4-го курсу стала працювати за фахом на великих підприємствах. А за якийсь час у Великолюбінській громаді створили ОТГ, і я потрапила туди на роботу, також за своїм профілем. За кілька років вирішила «повернутися» до альма-матер і 2021-го знову вступила до Політехніки – в Інститут адміністрування та післядипломної освіти на спеціальність «публічне управління та адміністрування в органах місцевого самоврядування». Навчання завершила з червоним дипломом.
Загалом моє студентське життя було дуже активне. Я брала участь у самоврядуванні, організовувала різноманітні заходи, зокрема вечірки на базах Політехніки у Криму й Одесі, тож про період навчання у мене залишилися тільки найкращі спогади.
– Коли у вас з’явився інтерес до творчості, театру?
– Насправді всі ці задатки у мене були з дитинства. Ще в школі я ходила на танці, музику, і жоден виступ не проходив без моєї участі, бо я дуже любила виступати. У початкових класах організовувала дитячі вистави для батьків і сусідів, участь у яких брали мої друзі дитинства. Таке творче життя мені страшенно подобалося, тому можу сказати, що завдяки цьому аматорському театру я втілила свою дитячу мрію – творити щось нове.
– Розкажіть докладніше, як виникла ідея організувати театральний колектив.
– Наш колектив утворився в період поширення коронавірусу. Це було літо 2021 року, тоді запровадили багато обмежень на виїзд за кордон, навіть подорожувати Україною було непросто. Я помічала, що молодь здебільшого проводить час у гаджетах, діти не мають до чого взятися, тож треба було організовувати для них якесь дозвілля. Я взяла на себе завдання допомогти дітям не засумувати під час усіх цих проблем. І ось у перший день літа ми почали реалізовувати виставу «Лісова пісня» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», адже того року відзначали 150-ліття з дня народження поетеси. Учасниками вистави були школярі, студенти, навіть люди старшого віку, бо загалом наш колектив різновіковий і ми раді кожному.
Я побачила активність і зацікавленість молоді й стала залучати її до різних заходів: флешмобів, тематичних вечірок, ярмарків. Ми проводили піжамні вечірки, костюмовані – вечірки в українському стилі, у стилі 90-х, за мотивами гри «Мафія». Для дітей це було новинкою, чимось дуже цікавим. Уже тоді я помічала їхні таланти, креативність. Коли почалося навчання, наш невеликий колектив і далі регулярно зустрічався. Разом з дітьми я організовувала різноманітні заходи, спільне святкування днів народження, ми проводили акцію «Таємний Миколай» – усе це для того, щоб краще познайомитися, здружитися, стати командою.
– У чому особливість ваших вистав?
– Кожна вистава театру – це моя режисерська розробка: я дещо трансформую авторські твори, роблю їх більш сучасними й цікавими для молоді. Наприклад, у виставі «Ніч перед Різдвом» ми звикли бачити стандартних героїв: Солоху, Чорта, Вакулу, Оксану. Натомість у моєму сценарії є ще й Конотопська відьма, Доля, Королева Англії, яка передає вітання Україні. Тобто кожна наша вистава створена за мотивами авторського твору, але є вдосконаленою, зміненою, тому й певною мірою – унікальною. Коли люди кажуть мені, що вже бачили ту чи іншу виставу, я завжди відповідаю, що на таких, як у нашому театрі, вони ще ніколи не були.
– Як виникла ідея проводити благодійні виступи і з яким репертуаром гастролюєте?
– З початком повномасштабної війни в селищі, де я проживаю, було дуже багато переселенців. Мені хотілося познайомити їх зі своїми вихованцями, дати дітям змогу поспілкуватися з ними, краще усвідомити, що насправді відбувається і як зараз живуть люди. Прагнула, щоб діти побачили все це не лише по телевізору. Тоді ми разом пішли до пункту проживання ВПО. Діти запитували переселенців про те, що їх цікавило, підтримували, поділяли з ними їхні переживання. Саме після цього нам і спала на думку ідея організовувати благодійні заходи, щоб допомагати і ЗСУ, і ВПО.
Спершу ми провели великий благодійний ярмарок, до якого залучили закордонних партнерів. Вони привезли піцу та всілякі солодощі й частування. Крім того, всі охочі продавали свою випічку та домашні вироби, а вторговані кошти ми передали нашим захисникам. Після цього долучилися ще до двох ярмарків, які проводили у Великолюбінській громаді, і всі вторговані кошти переказали на допомогу ЗСУ.
Після цих ярмарків ми зрозуміли, що хочемо працювати в тому ж дусі, тому вирішили підготувати благодійну виставу «Кайдашева сім’я». Завдяки ентузіазму молоді, її надзвичайному бажанню щось робити ми вивчили її лише за три тижні. З цією виставою навіть завітали до військових, які проходили реабілітацію, так хотіли підтримати їхній незламний дух. Загалом ми не тільки виступали у своїй громаді, а й їздили в гості до інших. А щойно закінчили тур із цією виставою, взялися за вивчення наступної. Дуже приємно, що до нас долучалася і молодь, і люди старшого віку, а найцікавіше, що одним із наших учасників був військовослужбовець, який короткий час перебував удома. Він вирішив взяти участь у виставі, приходив на репетиції, але перед самою прем’єрою його забрали на Схід. Я пишаюся тим, що в жодного нашого актора не виникло сумнівів, чи проводити репетиції й далі. Навпаки – всі ми ще більше згуртувалися і стали вчити виставу вже без його участі. За дуже короткий час нам це вдалося, і глядачі залишилися задоволені виступом.
– Чи підраховували, скільки коштів ви вже передали на допомогу ЗСУ?
– Лише завдяки нашим виставам ми зібрали близько 120 тисяч гривень. Усі ці кошти віддали на потреби ЗСУ. Наприклад, військовослужбовець, про якого я щойно згадувала, коли потрапив на фронт, надіслав нам запит від свого підрозділу. Тоді все, що зібрали на виставі, яка мала бути з його участю, ми відправили на потреби його бригади й у такий спосіб допомогли їй. А якщо врахувати інші заходи, благодійні ярмарки, то вже близько 200 тисяч гривень переказали для нашого війська.
– Чи важко в сьогоднішніх умовах проводити репетиції, регулярно збирати молодих акторів?
– Найчастіше всі ми збираємось у вихідні, адже в кожного є робота, свої справи. Певні труднощі, звісно, виникають. Наприклад, коли ми готували виставу «Ніч перед Різдвом», то почалися відключення електроенергії, тепла. Часто репетиції були знівельовані через такі обставини, доводилися починати їх знову і знову. Але допомогло те, що глядачі розуміли, яка праця стоїть за цією виставою, і під час виступу дуже нас підтримували.
– Як вибудовуєте спілкування з молоддю? Чи потрібно якось заохочувати її до вистав?
– Головний принцип, яким я завжди керуюся, – це відкритість до всіх учасників і їхніх побажань. Кожного з них я вважаю своїм колегою, тому прислухаюся до ідей, зауважень, а над виставами ми завжди працюємо командно. Навіть більше, я розумію, що молодь має сучасніший погляд, тому ніколи не відкидаю нічиїх пропозицій. Я щиро вдячна своїм вихованцям за те, що вони так багато мені допомагають.
Також усі учасники театру розуміють, заради чого ми виступаємо, а саме для підтримки Збройних сил, тож нікого заохочувати не потрібно, й ентузіазму наших акторів можна тільки позаздрити. Бувало, ми ще не закінчили однієї вистави, як вони вже просять готувати нову, так їм це подобається. Всі актори дуже вмотивовані, а вистави тільки більше їх здружують. Діти, які колись навіть не були знайомі між собою, тепер стали найкращими друзями. Вони дуже добре спілкуються, мають спільні інтереси, а я надзвичайно щаслива, коли бачу, як діти гуртуються. Учасники навіть діляться, що вистави допомагають їм стати розкутішими, впевненішими в собі, сміливішими. А ще тепер вони не бояться бути креативними, пропонувати свої ідеї – все це дуже важливі риси для сучасної людини.
– Поділіться творчими планами вашого колективу. Про що мрієте і які маєте цілі?
– Здолати ворога – наш найбільший план, а все, про що ми мріємо, – це перемога. Доти всі ми будемо вкладати свою лепту, щоб вона якнайшвидше настала.
Творчі плани також є: хочемо розвиватися на вищому рівні, мріємо, щоб театр здобув звання народного, будемо готувати нові вистави, адже молоді актори дуже чекають на виступи, але повторюся: все залежить від ситуації в країні, і мир – це головна мрія нашого колективу.
– Підсумовуючи, розкажіть, чим вам найбільше подобається театр? Адже ви готові віддавати йому весь свій вільний час.
– Цей театр – моє хобі, улюблена справа, якій я віддаю всю себе. Тут почуваюся на своєму місці й також маю певність, що роблю важливу справу, яка дає користь людям і моїй країні. Надзвичайно важливим є й те, що маю можливість відкривати дитячі таланти, даю їм змогу проявити себе, стати впевненішими, розвиватися різнобічно. А ще театр породжує в мені велику любов і гордість за моїх вихованців. Вони стали моєю родиною, дуже дорогими людьми, і всі наші досягнення – не моя заслуга, а результат спільної наполегливої праці.
Про театр, своїх улюблених учнів, творчість і важливість допомоги війську можемо говорити з Христиною ще довго. Адже вона справді живе своєю працею, щиро в неї вірить і заряджає цією вірою всіх навколо. Певні, що її добра ініціатива ще більше всіх об’єднає, а головне – дасть багато користі війську й наблизить день нашої перемоги.
