24 лютого Олександр прокинувся за сигналом «Бойова тривога». Офіцер швидко вибіг з намету, озирнувся на всі боки, почув гул танків та постріли. Ледве встигнувши вимовити слово «війна», він побачив, як над ним пролетіло кілька ворожих ракет.
На той час вже тривав п’ятий рік офіцерської служби Олександра. По своїй суті він – цивільна людина. І на початку свого дорослого життя навіть не замислювався про військову кар’єру. За фахом інженера-технолога він спочатку навчався у Хмельницькому політехнічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка», а згодом – у Хмельницькому національному університеті. Там же, у виші, паралельно вступив на кафедру військової підготовки та працював оператором верстатів із числовим програмним керуванням на одному з державних підприємств.
Олександр все встигав: зранку поспішав на навчання до університету, а після обіду або ввечері заступав у другу або третю зміну на заводі. А водночас опановував фах військового інженера, двічі на рік упродовж місяця інтенсивно вивчаючи військову справу на базі Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
Влітку 2017-го в нього був вибір: в одній руці наш герой тримав повістку з військкомату про призов на військову службу офіцерів запасу, а в іншій – запрошення на роботу до одного з престижних підприємств Литві.
– Я вже пройшов відповідну співбесіду, виконавши завдання, яке мені поставили закордонні підприємці. Литовці вже навіть готові були оплатити мій переїзд до Каунаса, але в той же час з військкомату надійшла повістка про призов на військову службу офіцерів запасу. Ухилятися, ховатися – це не про мене… Ба більше, я вважав, що мені бракує організаторських здібностей. А де ще їх можна було набути, як не у війську, командуючи якимось підрозділом?.. Тому я, молодший лейтенант запасу, і пішов служити. Гадав, що лише на півтора року, а виявилося, що командую підрозділом вже шостий рік поспіль, – розповів капітан Олександр.
…Той день початку війни 28-річний командир роти плавальних машин однієї з частин Сил підтримки разом зі своїми підлеглими зустрів на Херсонщині, звідки згодом упродовж близько тижня пробирався до своїх, вириваючись з російського оточення.
Але війна проти російських загарбників триває. І сьогодні на чолі свого підрозділу Олександр несе службу на південних рубежах оборони нашої Батьківщини, виконуючи відповідальні завдання командування щодо транспортування та здійснення переправи через водні перешкоди десанту, артилерійського озброєння, броньованої колісної та гусеничної техніки, а також виконання евакуаційно-рятувальних робіт.
– Після повернення з Херсонщині в нашій частині тривав непростий етап щодо доукомплектування особовим складом і технікою за штатами воєнного часу. А в серпні надійшло бойове розпорядження про виїзд на передову. Чотири години на збір, і ось вже майже п’ять місяців я перебуваю в районі ведення бойових дій, – каже комроти.
Але, попри все, життя продовжується, і війна, на превеликий жаль, теж. І попереду в офіцера ще багато завдань, головною метою виконання яких є перемога над російськими агресорами та вигнання окупантів з нашої рідної землі.
Про те, як ротний виводив свій підрозділ з оточення – на сайті АрміяInform.