29 квітня 2019 року виповнилося 100 років від дня народження Григорія Івановича Денисенка – засновника сучасної Львівської електроенергетичної школи, члена-кореспондента НАН України, доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, ректора Львівської політехніки (1963–1971 рр.) та Київського політехнічного інституту (1971–1987 рр.).
Початок шляху
Григорій Іванович народився у с. Ходорів, нині Миронівського району Київської області в селянській родині. Осиротівши у 10 років, виховувався у родині старшого брата в м. Чимкенті (Казахстан). 1938 року повернувся в Україну та вступив до Харківського електротехнічного інституту, доки навчання не перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, став бійцем Чугуївського полку. Та незабаром його відкликали з передової й доручили навчати курсантів Харківського танкового училища, евакуйованого в Самарканд. Після завершення війни Денисенка перевели на посаду викладача Вищої офіцерської школи самохідної артилерії у м. Оранієнбаум тодішньої Ленінградської області. Та військова кар’єра не приваблювала Григорія Івановича, тому звільнився у запас і продовжив навчання на четвертому курсі електротехнічного факультету Львівського політехнічного інституту. Після його завершення залишився на кафедрі теоретичних основ електротехніки, де працював завідувачем лабораторії, асистентом, науковим співробітником та старшим викладачем, начальником науково-дослідного сектора інституту, згодом перейшов на кафедру електричних станцій, мереж та систем, де й захистив кандидатську дисертацію.
Наукові здобутки
Г. Денисенко спільно з М. Максимовичем запропонували спосіб одночасного пересилання електричної енергії змінним та постійним струмами спільними лініями. Упродовж кількох наступних років розробив теоретичні основи способу пересилання електроенергії та організував всебічні його дослідження зі залученням викладачів і студентів факультету. Це започаткувало новий сучасний етап розвитку Львівської електроенергетичної школи. Принципова новизна ідеї одночасної передачі й відсутність аналогів у світовій практиці стали передумовою створення науково-дослідної лабораторії та формування міжкафедрального наукового колективу.
Результати теоретичних і експериментальних досліджень особливостей одночасного пересилання електроенергії, здійснених у лабораторіях Львівської політехніки та Ленінградського науково-дослідного інституту постійного струму, використали для проектування і спорудження 1961 року на базі реальної трифазної мережі 10 кВ першої дослідно-промислової електропередачі пульсуючого струму між підстанціями Новий Яр – Судова Вишня, що на Львівщині. За 10 років спорудили досконалішу електропередачу пульсуючого струму між підстанціями Борщів – Більче-Золоте на Тернопільщині. Основні результати досліджень електропередач пульсуючого струму науковець виклав у монографіях.
Під керівництвом Г. Денисенка сформувалася сучасна Львівська електроенергетична школа, притаманною рисою якої стало поєднання ґрунтовних знань у галузях традиційної техніки пересилання електричної енергії змінним струмом та електропередач постійного струму й перетворювальної техніки. Це сприяло формуванню наукових напрямів з аналізу й синтезу принципово нових електротехнічних пристроїв, математичного моделювання, оптимізації та інформаційно-комп’ютерного забезпечення технологічних процесів у електроенергетиці, автоматизованих систем проектування та навчання.
Розробників одночасної передачі залучили до розв’язання проблем запобігання масовому аварійному виходу з ладу повітряних ліній електропередач унаслідок намерзання ожеледі на проводах і тросах. У підсумку Львівська політехніка посіла провідні позиції у справі топлення ожеледі на проводах і тросах повітряних ліній України, Росії, Казахстану та Грузії, а дослідження науковців лягли в основу нормативних документів для енергетичних підприємств України й Росії. Наукові дослідження в галузі вдосконалення й узагальнення традиційних і розроблення нових математичних методів, алгоритмів і моделей для розв’язання задач електроенергетики стали основою нового науково-освітнього напряму математичного моделювання в електроенергетиці. Автоматизовані системи навчання (АСН), що їх створили науковці, впроваджені в низці електроенергосистем України, Росії, Казахстану, зокрема на Ладижинській, Трипільській, Добротвірській, Екібастузькій, Березовській ТЕС та Мінській і Єлабузькій ТЕЦ. Діалоговий автоматизований комплекс аналізу режимів електроенергетичних систем (ДАКАР) й досі забезпечує диспетчерським службам і службам режимів України розв’язування більшості електроенергетичних задач. ДАКАР уже багато років використовують і в навчальному процесі.
Розроблені математична і цифрова моделі електричних систем змінно-постійного струму не мали рівноцінних аналогів в Україні. Результатом наукових пошуків стали нові схемо-технічні вирішення систем електропостачання власних потреб енергоблоків електростанцій, що підвищують надійності їх функціонування.
Всебічні дослідження електротехнічних й електроенергетичних систем на основі математичних моделей в природних координатах режиму забезпечує автоматизований програмний комплекс, першу версію якого (RE) було створено наприкінці 80-х років і вже тоді за оцінками користувачів з «НИИПТ», Всесоюзного електротехнічного інституту (Москва) та ВЕО «Львівенерго» вона була однією з найкращих в колишньому Союзі.
За результатами наукових досліджень захищено близько десяти докторських та кілька десятків кандидатських дисертацій. Більшість дисертантів стали провідними науково-педагогічними працівниками. Досягнення Львівської електроенергетичної школи відомі та визнані в Україні і за кордоном, а її доробок захищений багатьма авторськими свідоцтвами і зарубіжними патентами.
Мистецтво керування закладами вищої освіти
Вагомим був внесок Григорія Івановича в науку керування великими закладами вищої освіти. У Львівській політехніці він послідовно обіймав посади заступника декана, декана енергетичного факультету, завідувача кафедри електричних мереж та систем, першого проректора та ректора. Саме на останній яскраво проявився його талант організатора науки, промислового впровадження результатів наукових розробок. Він був ініціатором нових форм організування навчального процесу. З ініціативи Григорія Івановича, зі залученням коштів галузевих міністерств, розгорнулося будівництво навчальних корпусів, гуртожитків, лабораторій, баз відпочинку за новими оригінальними проектами. Площа дослідницьких і навчальних лабораторій та виробничих приміщень збільшилася вдвічі. Львівський політехнічний інститут став одним з провідних закладів вищої освіти держави.
Багато сил, енергії та організаторського таланту Г. Денисенко віддав розвитку Київського політехнічного інституту. За шістнадцять років його керівниц-тва корисна площа та матеріально-технічна база інституту зросли втричі, кожен факультет одержав окремий навчальний корпус, збудували сучасні нав-чальні корпуси, новозбудовані гуртожитки забезпечили проживанням усіх нетутешніх студентів. Окрасою Києва стали палац культури, спортивний комплекс і бібліотека; були споруджені соціальні об’єкти (їдальні, бази відпочинку тощо). Григорій Іванович прагнув удосконалити та збагатити навчальний процес, був ініціатором упровадження цікавих і ефективних методів підвищення якості освіти, надавав великого значення технічним засобам навчання.
Під керівництвом Г. Денисенка Київський політехнічний інститут став потужним науковим комплексом, значно зросли якість і обсяги науково-дослідних робіт, зокрема з відновних джерел енергії, було створено умови для росту молодих науковців.
За словами його нинішнього ректора, академіка НАН України Михайла Згуровського, в історії Національного технічного університету України «КПІ ім. Ігоря Сікорського» є дві найяскравіші особистості: Віктор Львович Кирпичов – засновник інституту, та Григорій Іванович Денисенко, який створив цілу епоху розвитку інституту, започаткував нові прогресивні традиції.
За видатні заслуги у розвитку вищої освіти та наукових досліджень Г. Денисенку у 1986 році надано звання Героя соціалістичної праці. Але найвищою відзнакою Григорія Івановича є світла, вдячна пам’ять, яка всі ці роки живе й житиме у серцях його учнів і всіх, хто мав щастя працювати з ним, творити і спілкуватися.
