Олександр Іващук, доцент кафедри хімічної інженерії Інституту хімії та хімічних технологій:
Працюю зі студентами, використовуючи ті дистанційні інструменти, що є у Львівській політехніці. У віртуальному навчальному середовищі розміщую лекції, додаткові навчальні матеріали. Відеолекції читаю на платформі Microsoft Teams, до якої долучилася Політехніка.
Цього семестру маю п’ять дисциплін, спрямованих на вивчення хімічного обладнання. З настанням карантину я пристосувався до нових обставин, налаштував систему співпраці зі студентами, продумав, як працювати, аби всім було зручно, комфортно й результативно.
Як студенти сприймають навчання по-новому? Питання філософське. На мою думку, карантинні обставини унеможливили живе спілкування між студентом і викладачем, а це дуже складно чимось замінити. З іншого боку, студенти тепер мають постійний доступ до навчальних матеріалів, тобто будь-коли можуть їх переглядати. Сподіваюся також, що додатковий час, який у них з’явився, використовують на самоосвіту. Загалом успішність карантинного досвіду залежить від того, як хто собі це позиціонує і які переваги для себе бачить. А я думаю, що переваг є багато і з них можна взяти корисне. Як-не-як, а ми тепер опановуємо такі інструментарії, що активно практикують у світі, спілкування в чатах, наради в онлайні тощо.
Мені як викладачеві чимало часу довелося витратити на те, аби перебудувати деякі засади викладання, які чудово підходили для аудиторної праці й аж ніяк не доречні для дистанційної. Однак це нагода набути нових навиків дистанційного спілкування, освоїти нові можливості, переосмислити зміст своєї дисципліни. Завдяки дистанційному викладанню я побачив багато позитивного і це додам до своїх робочих програм.
