Питання щодо того, чи варто проводити президентські вибори та вибори до парламенту в Україні, актуалізується з кількох причин. По-перше, вже закінчився офіційний строк повноважень Верховної Ради України. Також незабаром (навесні 2024 року) спливає термін повноважень Президента України. По-друге, вибори – це завжди політичні інтереси, відтак усі ключові політичні гравці починають дивитися на питання доцільності проведення виборів крізь призму власних шансів на здобуття влади та контролю над країною. Тож час від часу з боку політиків лунають неоднозначні й навіть провокативні висловлювання щодо проведення виборів. І хоча остання заява В. Зеленського про те, що вибори не на часі, начебто зняла всі питання, проте це лише питання часу, коли ці ідеї знову стануть обговорювати.
По-третє, низка наших міжнародних партнерів хоч і не на офіційному рівні, проте висловлюють стурбованість тим фактом, що українську владну верхівку можуть розглядати як нелегітимну. По-четверте, росія традиційно використовує питання легітимності української влади для ведення інформаційної війни проти України та світу. По-п’яте, юридична сторона питання хоч і є начебто однозначною (Конституція забороняє проводити вибори в умовах воєнного стану), проте юридичні дебати з цього питання тривають і демонструють наявність різних позицій щодо цієї проблематики. По-шосте, ми вперше опинились у ситуації, коли термін повноважень влади спливає, а доцільність і можливість її переобрання викликає серйозні застороги.
Отож спробую навести власні аргументи щодо того, чи варто (і чи взагалі можливо) проводити вибори в Україні, поки триває російсько-українська війна та діє воєнний стан у нашій державі. Іншими словами, спробую поставити в назві кому, яку я свідомо пропустив, залишаючи питання доцільності проведення виборів в умовах війни відкритим.
На моє глибоке переконання, вибори в умовах війни не можна проводити за жодних обставин. Це пов’язано з наявністю дуже великого переліку проблем, з якими ми зіткнемося, ризикнувши все ж провести вибори в умовах війни:
1. Голосування за кордоном. Згідно зі статистичними даними, зараз за кордоном перебуває до 10 мільйонів українських виборців за наявності в України 102 закордонних виборчих дільниць. Легко підрахувати, що така завантаженість закордонних виборчих дільниць (100 тис. виборців у середньому на одну дільницю) робить можливість для цих виборців проголосувати швидше примарною. А збільшення кількості виборчих дільниць за кордоном є проблематичним з огляду на міжнародну специфіку, проблему державного суверенітету тощо. Водночас додатково наявні більш дрібні, проте не менш важливі питання, як-от фінансування виборів на закордонних дільницях; безпека виборців; доступ виборців до інформації про кандидатів; доступ кандидатів до виборців і можливість проведення агітації тощо. Як наслідок, ми цілком реалістично ризикуємо позбавити можливості здійснити волевиявлення критично велику кількість українських виборців.
2. Списки виборців. Насамперед варто зазначити, що Державний реєстр виборців не функціонує від початку повномасштабного російського вторгнення (тобто вже майже два роки). Цю проблему посилює велика кількість ВПО; масштабні міграційні рухи, пов’язані з мобілізацією, виїздом за кордон (зокрема, до росії); перебуванням значної кількості виборців на окупованих територіях тощо. Відтак сформувати достовірні списки виборців (а отже, і забезпечити реалізацію виборчих прав громадян) украй проблематично.
3. Реалізація виборчих прав військовослужбовців. Тут ідеться про реалізацію нашими воїнами як активного, так і пасивного виборчого права. У першому випадку проблематичним є створення можливостей для голосування військових з огляду на бойові дії. У другому – можливість військовослужбовців балотуватися – завдання в принципі є майже неможливим. Водночас проблема має ще й морально-етичну сторону: чи відповідає принципам справедливості ситуація, коли найсвідомішу й найактивнішу частину суспільства, яка до того ж готова жертвувати своїм життям заради нашого майбутнього, позбавляють права долучатися до керування країною, яку вони захищають.
4. Організація виборів. Організувати та провести вибори в ситуації, коли велика кількість потенційних членів виборчих комісій і працівників органів ведення реєстру виборців на фронті, за кордоном чи загинули, доволі складно. До цього варто додати значною мірою зруйновану інфраструктуру, потребу додаткового фінансування та інші, дрібніші організаційні проблеми.
5. Безпека виборів. У цьому контексті варто згадати не лише про заміновані території, а й про майже гарантовану ескалацію бойових дій і ракетних ударів, які ворог неодмінно застосує в день голосування, щоб показати неспроможність української влади провести вибори. І тут постає закономірне й риторичне питання: а чи варта смерть хоча б одного виборця бажання задовольнити чиїсь політичні амбіції?
6. Дестабілізація суспільства. Вибори – завжди боротьба, часто це «виборча війна», де вирують емоції. Вибори та різні політичні преференції роз’єднують і дестабілізують суспільство. До цього варто додати ще один важливий момент: передвиборна боротьба відвертатиме увагу всіх (волонтерів, воїнів, політиків, свідомих громадян) від головної мети – боротьби з ворогом. Напевно останнє, що потрібно нашим воїнам, – це конфліктувати через кандидатів. Отож не побоюся сказати, що у згаданому вище аспекті проведення виборів в умовах війни межує з державною зрадою, яка може призвести до фатальних для нас наслідків на полі бою (чи в кращому разі відтермінує нашу перемогу).
7. Демократичність виборів. Варто зазначити, що вибори мають цінність лише тоді, коли вони відповідають демократичним стандартам. Проте провести вільні, рівні та загальні вибори в умовах війни нереально. І це стосується не лише виборців, а й кандидатів: в умовах воєнного стану (коли є посилення виконавчої вертикалі, зосередження більшості ресурсів, зокрема й інформаційних, у руках влади) опозиційні кандидати не матимуть реальних шансів поборотися за владу. Відтак проведення демократичних виборів в умовах російсько-української війни вбачається надскладним завданням.
8. Легітимність влади. Проведення виборів в умовах війни як мінімум дуже сумнівне з позиції Конституції України. Їхні результати прогнозовано будуть вкрай сумнівними з позиції демократичності. Це не лише вплине на розвиток демократії в Україні, а й ударить по міжнародному іміджу нашої держави. Навіть більше, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, понад 80% українців не підтримують ідеї проведення виборів в умовах війни. А тому обрана на таких виборах влада не лише буде нелегітимною в очах нашого ворога, а й не матиме визнання та підтримки з боку українського суспільства.
Підсумовуючи, варто зазначити, що я порушив лише невелику частину можливих проблем, які нас чекають у разі проведення виборів під час російсько-української війни. Але і їх цілком досить для того, щоб зрозуміти: такі вибори не відповідають ні нормам демократії, ні вимогам суспільства, ні питанням безпеки, ні здоровому глузду. Єдине, чим їх можна буде пояснити, – це чиїмись надмірними політичними амбіціями. Ба більше, навіть після закінчення війни більшість згаданих проблем не втратить своєї актуальності. А отже, нас у повоєнний період чекає архіскладне завдання: провести демократичні вибори, які логічно закріплять наше право будувати суверенну та демократичну державу.
Микола БУЧИН,
політолог, професор кафедри політології та міжнародних відносин
Інституту гуманітарних та соціальних наук
Національного університету «Львівська політехніка»