Врятувати електрокар від терористів: про аспіранта з Мексики, який обрав Політехніку

Юра Мартинович, Центр комунікацій Лвівської політехніки
Артуро Ольмедо

Що ви знаєте про Мексику? Напевне, не так багато, як би хотілося. На жаль, те саме можуть сказати мексиканці про Україну. Це одна з причин, чому їх дуже мало живе у нас. У Львові — одиниці. Серед них  — майбутній аспірант Львівської політехніки.

Артуро Ольмедо ー 30-річний інженер та айтішник, який має дуже багато творчих ідей, які хоче реалізувати завдяки навчанню у Львівській політехніці. Ми поговорили з ним про його розробки і те, чому все-таки вирішив приїхати в Україну, чим його зацікавив Львів та наш університет.

— Тебе звати Артуро Ольмедо, Артуро – це, напевно, від ім’я Артур?

— Так, це те саме, що Артур. А от прізвище офіційно маю подвійне. У Мексиці та загалом Латинській Америці поширена практика, коли у документах прописують два прізвище — тата й мами, тому я Артуро Ольмедо-Флоріс. Такий-от гендерний баланс (Усміхається, — автор).

– Зрозуміло. З якого ти міста, розкажи більше про себе, звідки ця любов до науки? Адже точно любиш знання, якщо вирішив подолати тисячі кілометрів і прилетіти вчитися до Львова.

— Я зі столиці — Мехіко-Сіті. Там народився і це найбільше місто Мексики. Люблю науку ще з дитинства. Моя мама інженер-хімік, а тато інженер-механік. Вдома завжди було багато книжок з математики, механіки, фізики, хімії. Завжди щось нове. Власне, батьки — це одна з причин, чому я почав цікавитися наукою, бо вони часто обговорювали між собою на кухні якісь цікаві речі, я хотів їх зрозуміти і пізнати ту всю науку. Пам’ятаю одну хорошу книжку, яку нещодавно згадав знову. Це математика Ауреліо Бальдора. На обкладинці там арабські науковці і одна церква в українському стилі. Коли побував у Києві, впізнав цю церкву з обкладинки і одразу пригадав ту книжку. Такі-от метаморфози.

Після коледжу навчався в університеті Мехіко і здобув дві професії. Перша — пов’язана з електронікою, комунікацією та інженерією, друга ж — з автоматикою, контролем та інженерією. Це непопулярні напрямки освіти у нас, бо важке навчання. Та я дуже люблю все пов’язане з механікою.

— А після університету, напевно, десь працював?

— Після закінчення другої освіти, почав працювати в IT-індустрії, у великій компанії Walmart (мережа супермаркетів). Працював там вночі, така була специфіка моєї роботи. Ось так однієї ночі я відчував, що потребую більшого. Відчув цей голод до навчання, було недостатньо того, що мав. Почав навчання в інституті комп’ютерних наук у Мехіко у Національному політехнічному інституті. Склав екзамени. Цей інститут виділяє стипендії від міністерства освіти, щоб допомогти молодим дослідникам розвинути свою тему. Можна у Мексиці навчатися, а можна за кордоном. Спершу хотів поїхати у Тулузу, Франція. Але не вийшло втілити цю ідею, натомість вдалося здобути ступінь магістра у Канаді. Там паралельно працював теж.

— Чому вирішив приїхати в Україну?

— У моєму інституті працювали дослідники, професори з України та Росії. Дуже хороші та розумні люди. Завжди радили їхати сюди на аспірантуру, бо тут потужне навчання по «big data», «machine logic» і так далі. На одній з конференцій був професор з України, який так гарно все розповідав, що надихнув мене приїхати сюди на навчання.

Але до приїзду в Україну — це була абсолютно невідома мені країна, як «чорна діра» про яку не знав нічого. Почав дивитися в інтернеті, шукати університети і побачив, що дуже високий європейський та світовий ранг має Львівська політехніка, офіційно входить у тисячу найкращих університетів світу. Це мені сподобалося і я зрозумів, що дійсно варто спробувати, що це новий виклик і якісне зростання мого навчання.

— Ти одразу після магістерки сюди приїхав?

— Ні, декілька років я працював у різних IT-компаніях. Чесно кажучи, це були хороші роботи з гарною зарплатнею. Але навчання — це наче любов до мистецтва. Ти маєш любити науку. Та й я хотів рухатися далі, щоб розвивати не лише свої IT-знання. Мене завжди цікавили зв’язки між технологіями і наукою. Для мене важливо вчити більше, щоб творити і створювати щось нове. У дослідницькій роботі ти маєш вчити дуже багато всього, щоб змінити щось дуже маленьке, але у майбутньому це маленьке дозволить створити щось зовсім нове! Все починається з теорії.

— Розкажи про тему твого дослідження, що вивчаєш і хочеш створити?

— Свої дослідження почав ще з магістратури — це нові принципи зберігання енергії в електричних моторах електромобілів, які дозволяють зберегти до 50 % енергії під час руху завдяки новим алгоритмам, які створює комп’ютер. Зробив патент. Це спільна робота моїм професором Jose de Jesús Medel Juarez із інституту з Мехіко. Він мені дуже допомагає у моїх дослідженнях.

Також займаюся сферою кібербезпеки електрокарів. Насправді за 30 років більшість машин будуть гібридними чи електричними. А після, ще за десь 20 років, всі авто будуть автономні. Тобто комп’ютер буде керувати, ти кажеш машині: «Їдь додому», і вона сама прокладає дорогу. Це створює ряд небезпек. Зокрема, хакери можуть зламати мережу і залізти у центральну систему управління автомобіля. Зрозумів, що це важлива тема. Бо, якщо ваше авто хакнуть, то не знаєш, що можуть зробити, можуть викрасти і машину, і вас, або просто розбити її. Тобто новий напрямок для злочинців та терористів. Тому кібербезпека таких майбутніх машин є дуже і дуже важливою. Власне, у тому напрямку займаюся роботою і завдяки Львівській політехніці хочу здобути нові знання, це моє основне завдання, щоб завершити цей проект, який у майбутньому може стати хорошим стартапом. Чесно кажучи, половину роботи вже десь зробив, тому вірю в успіх.

— А коли саме ти приїхав в Україну, сюди до Львова?

— В Україну приїхав ще у жовтні минулого року. Спершу хотів подивитися, що це за країна, яке тут життя, які університети. Був у Києві, Харкові, Дніпрі та у Львові. Але у мене була звичайна віза на 30 днів. Тому потім поїхав у Краків, поки не зробив довготермінову візу. З кінця лютого я перебуваю у Львові. Робив різні документи, щоб вступити у Політехніку. Загалом буду тут 4 роки на аспірантурі за рахунок стипендії міністерства освіти Мексики.

— Зрозуміло. Цікаво почути, чи виправдалися твої очікування стосовно університету?

— Моє навчання почнеться лише восени, але наразі у цьому балансі, що я хочу, і що пропонує мені університет, поки все добре. Разом створюємо наукову програму, мою навчальну карту за якою рухатимуся, щоб досягнути своїх поставлених цілей.

— Чи відчуваєш ти себе комфортно в Україні?

— Так, все добре, мені тут комфортно. Коли я минулого року приїхав, то побачив і зрозумів, що це дуже гарна країна, яка потребує більшої реклами у світі. Бо у вас є все, щоб бути успішною державою про яку люди повинні знати точно більше, ніж знають. Так, для мексиканця в Україні все інше: культура, їжа, місця, як люди живуть, менталітет. Постійно вчуся чогось нового. Десь в Іспанії, Італії, то швидко звикаєш до життя, бо майже так само там, як у Мексиці. Тут в Україні не так, зовсім інше життя і треба звикнути, щоб зрозуміти. Але я люблю цей процес. Люблю українських людей, ви всі дуже дружні і відкриті. Загалом я відчуваю себе тут у безпеці і десь так, як вдома, атмосфера чудова.

Відверто кажучи, у Мексиці, Канаді, інших країнах ми бачимо Україну, як велику можливість швидко вирости. Україна змінилася зі закритої країни в одну з найважливіших у плані технологій. Це одна з причин, чому сюди приїхав. Незважаючи на політичні проблеми, на війну з Росією, у вас хороші технології, для прикладу, оборонні через військову загрозу. Тут є хороша можливість вирости у різних напрямках розвитку технологій. Україна має великий потенціал. Мексика у технологічному плані дуже залежить від США. Є багато плюсів бути сусідом великої розвиненої держави, але також і мінусів, бо важко конкурувати і потенціал перетікає від менш розвиненої країни до більш. Маю намір здобуті знання і досвід у підсумку застосувати вдома, можливо, створити компанію у Мексиці.

— Стосовно поганого, чи щось не сподобалося тут?

— Якщо говорити про це, то, до прикладу, згадую, як минулого тижня шукав собі нове місце, змінював квартиру. Зрозумів, що деякі люди хочуть надурити і взяти більше грошей з тебе лише тому, що ти іноземець. У Канаді, у Польщі такого не зустрічав — для всіх однакова ціна. В Україні, якщо ти кажеш маклеру, що ти з-за кордону, то одразу скажуть тобі більшу ціну за житло. Тому у цьому питанні тепер користуюся послугами друзів, щоб вони говорили з маклерами.

— А як твоя українська? Вивчаєш?

— Наразі знаю лише декілька слів…  Однак вивчити українську — це моя ціль. Так, коли почнеться навчання, то буду мати лекції англійською. Але я вважаю, що якщо житиму у цій країні декілька років, то для зручності — це дуже важливо знати мову країни, де ти живеш.