Читальна зала Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки минулого четверга приймала незвичного гостя – Василя Куйбіду. Відомий український політик, громадський діяч і науковець відкрив присутнім свою поетично-філософську грань – презентував власну книгу «Топологія уяви».
Василь Куйбіда знаний передусім як колишній мер Львова, народний депутат двох скликань, а також як заступник голови Народного Руху України й донедавна – очільник Національної академії державного управління при Президентові України. Він – автор 35 монографій і приблизно 300 статей із математики, економіки, будівництва, різних видів управління і правознавства. Трохи менше про нього знаємо як філософа й поета, хоч видав 9 збірок віршів і є лауреатом премій імені Павла Тичини, Івана Огієнка та французької літературної нагороди «Золота друкарська машинка». Його твори перекладено на болгарську, французьку, англійську й навіть японську, та й сам автор знає декілька мов. Останнє, найновіше, видання «Топологія уяви» – білінгвальне – вірші подано й польською мовою.
– Дуже радий, що маю нагоду презентувати тут свою книжку. Цю бібліотеку я відвідував часто – був аспірантом (на інженерно-будівельному факультеті) і викладав у Львівській політехніці. Приємно побачити, що маєте стільки моїх поетичних збірок. Це означає, що моя поезія, яка не орієнтована на загал і непроста (колеги кажуть, що якби не знали мене, то б не все розуміли в ній), близька вам, – розпочав свій виступ Василь Куйбіда. – Топологія – розділ математики, що вивчає властивості простору, який трансформується. Ми намагаємося збагнути цей світ і йдемо якимись життєвими стежками, під час чого змінюємося. Хоча в нас завжди залишається те, що було від самого початку.
Опісля поет прочитав вірш «Молитва Марії перед родами». Наступні твори були про матерів і «про ту, яку, коли зустрів, то втратив спокій» – романтичні й душевні.
На запитання «хто надихає писати?» Василь Куйбіда відповів так:
– Мама – зв’язкова УПА, яку засудили до десяти років особливого режиму. Вона дуже добре володіла словом, писала вірші – написане актуальне й сьогодні, близьке тим, хто воює на Сході. Поетичний талант передався мені з генами. Але я пишу інакше, ніж мама, для якої зразком був Симоненко. Через що вона не раз картала мене – казала, що «темно пишу». Я ж намагаюся запросити читача до роздумів, а не давати йому готові відповіді. Люди переважно бояться самі шукати істину, адже як знайдуть, то не знатимуть, що з нею робити. Та й блаженні ті, що увірували, а не ті, що знають.
У філософській частині зустрічі пролунало багато творів.
– Добре, що ми різні. І ми зобов’язані перед Богом і людьми свою інакшість підтверджувати, – резюмував автор і продовжив: – Мені близьке осмислення світу людини й притаманне намагання його зрозуміти. Мало пишу публіцистики, та є події, про які промовчати – це зрадити. Тому коли почалася війна, я поїхав на Схід із журналістами. У ютубі можна подивитися відео «Сектор Д», в якому я читаю вірші, написані від вражень цієї поїздки.
На завершення, після читання блоку громадянської лірики гість прочитав і вірші своєї матері.
