Вадим Найко – третьокурсник ІГСН, який упродовж семестру навчався в Iowa Weleyn University (США) за урядовою програмою UGRAD. Два тижні тому політехнік повернувся до України і одразу ж поспішив поділитися із читачами «Аудиторії» своїми враженнями.
Навчання у США – кардинально інше
Перше, що хочу відзначити, – абсолютна взаємоповага викладачів і студентів. За весь час навчання не було жодного випадку, щоб студент повів себе некоректно чи викладач підвищив голос, навіть ситуацій, у яких це могло би трапитися, не виникало. Викладач – це друг і порадник, а не людина, яка тебе оцінює чи просто читає лекцію, він ніколи не скаже студентові, що його думка неправильна. У їдальні до тебе спокійно може підсісти викладач чи навіть хтось із вищого керівництва – це цілком нормально.
Відвідувати заняття можна у понеділок, середу та п’ятницю або у вівторок і четвер. У першому випадку вони тривають по 50 хв., у другому – по 75 хв. Це дуже полегшує графік. Традиційного для нас поділу на лекції і семінари немає. Замість пар – інтерактивні заняття-обговорення, але навантаження більше за рахунок великої кількості самостійної роботи. Для закріплення знань ми щоразу писали короткі рефлексії з приводу прочитаного, побаченого, почутого, відвіданого. Спочатку було технічно складно оформляти роботи, оскільки американці працюють в іншій програмі, вимоги якої відрізняються.
На початку семестру дається місяць, щоби відвідати різні курси і вибрати ті, які до вподоби. Я вивчав чотири предмети: «Історія США», «Критичне мислення», «Глобальні проблеми», «Світові релігії». На першому занятті з кожної дисципліни студенти отримують свій примірник розгорнутого плану курсу, у якому чітко вказані окремі плани кожного заняття, завдання, дати іспитів та дедлайнів. Потреби самостійно шукати літературу нема – викладач дає її. Також на кожному занятті він нагадує, що потрібно виконати наступного разу. Підсумковий іспит, що перевіряє успішність студента, відсутній, натомість щомісяця є проміжні екзамени – це дає реальну можливість наприкінці отримати добрий результат. В Україні на практичних заняттях студенти часто ділять між собою запитання, щоби всі могли відповісти й отримати бали. У США такі ситуації просто не виникають – усі в рівних умовах. 10% балів залежать від активності студента: не обов’язково відповідати на питання правильно, важливо висловлювати свою думку, взаємодіяти зі студентами та викладачами. Кожен наставник має чітко зазначені години прийому студентів. Окрім цього, в університеті існує спеціальний центр, працівники якого допомагають студентам з мовою, граматикою, питаннями з технічних чи гуманірних наук.
За тиждень до кожного іспиту на порталі з’являється база запитань, винесених на іспит, також викладач провадить навчальну сесію-консультацію, на якій допомагає студентам роз’яснити незрозуміле. Готових відповідей ніхто не дає, але можуть порадити, що прочитати і на що звернути увагу. До слова, це відбувається на вихідних. Одна з наших викладачів, християнка, навіть на Великдень прийшла працювати з нами.
Система перевірки відвідування занять автоматизована: пропустили певну кількість пар – отримуєте смс про відрахування з курсу. «Домовитися» з викладачем неможливо, навіть довідка з лікарні не завжди може вплинути на ситуацію.
Наприкінці студенти оцінюють кожен прослуханий курс і викладача, котрий його вів. Анонімно. Студент-доброволець роздає анкети, викладачі за власним бажанням виходять із аудиторії. Свої відповіді ви запаковуєте у конверт і несете до комп’ютерного відділу, де його опрацьовує машина. У такий спосіб визначають актуальність курсу і компетентність викладача – чи буде він далі читати цей предмет. У США навчатися значно цікавіше, що попри більше навантаження робить цей процес простішим.
12 годин волонтерства – обов’язкове університетське завдання. Окрім цього, 20 годин вимагала програма. Я так захопився, що перевиконав план і проволонтерив 30 – анкетував та ознайомлював біженців й емігрантів із етапами легалізації у США.
Найбільше сумую не за країною, а за людьми, яких там зустрів
В Iowa Weleyn University всього 700 студентів, понад 200 з яких – іноземці з країн Латинської Америки, Іспанії, Австралії, Нової Зеландії, Непалу, Китаю, Канади, Японії. Європейців мало. Коли спілкуєшся із представниками різних культур та релігій, починаєш усвідомлювати величину різноманіття світу. Найбільше потоваришував із дівчиною з Гондурасу та хлопцями з Франції, Австралії та Непалу – ми дуже різні між собою, але це не стало на заваді. Я і моя подруга з Гондурасу потрапили до десятки щасливців, яких запросили на курс лідерства від президента університету. На час перебування на цій посаді, він із сім’єю живе у спеціальному будинку (ми жартували, що це Білий дім). Відвідування курсу відбувалося у форматі вечерь у цьому будинку, за якими здійснюється обговорення. Цікаво, що ми були першими іноземцями, яким дали таку можливість. Відкритість приємно вразила.
Наприкінці програми ми їздили до Вашингтона на триденний тренінг на тему лідерства. Коли 135 студентів із 65 країн світу збираються в одному місці – це неймовірно. Ми майже не спали, бо розуміли, що трьох днів недостатньо, щоби пізнати всіх. Ми просто не мали права спати! Наш готель був розташований за три квартали від Білого дому, можна сказати, що ми перебували у центрі політичного життя світу: стали свідками протестів проти бомбардування у Сирії.
Не навчанням єдиним
У Вашингтоні я здійснив свою мрію – нарешті побачив панду, заради цього я і їхав туди (сміється). Також побував у Голлівуді, на студії Warner Brothers, зокрема на місці знімання мого улюбленого серіалу «Друзі». Я зміг посидіти на дивані цієї знаменитої кав’ярні, а також стати частинкою серіалу: ми читали на камеру відповідний текст, потім цей епізод монтували, і можна було побачити на екрані себе зі своїми улюбленими героями – я «працював у парі» з Фібі. Емоції переповнювали. Окрім цього, знаменитий Сортувальний капелюх з «Гаррі Поттера» оприділив мене до Грифіндору – він не усім це каже, тому я був задоволений. Також скуштував оленятини. Я багато подорожував штатами, жив в асистента конгресмена, який 2020 року балотуватиметься до Конгресу США – дуже цікава людина, яка має 5 вищих освіт. У Чикаго ми гостювали у мандрівника, який відвідав 100 країн і не раз бував в Україні.
В Америці про Україну знають дуже мало
Викладачам приблизно відоме розташування України, також вони чули про конфлікт, але не впевнені, чи ми – незалежна держава. Більшість студентів думали, що Україна – або частина Росії, або частина ЄС (вони сприймають Євросоюз як єдину країну). Студенти з азійських країн не знали, де Україна, хіба припускали, що це, знову ж таки, десь біля Росії. Були й ті, хто ніколи не чув такої назви. Старше покоління, яке цікавиться новинами, знає про війну. Абсолютно для всіх існування української мови було відкриттям: вони були впевнені, що тут – російська. Мало хто знав, що Росія воює не лише у Сирії. Анексію Криму сприймали як добровільне рішення населення приєднатися до Росії.
Своєю основною метою я вважав донести якомога більше інформації про Україну, про нашу війну з Росією, а також про культуру, зокрема мову. У мене було троє учнів, яких навчав української мови, вони ж мене – іспанської та китайської. Нині продовжую уроки зі своїм другом із Гондурасу. Я був першим українцем у цьому університеті, тому тепер там важко знайти бодай одну людину, яка би нічого не чула про Україну: «Ви не чули про Україну? Сідайте, я зараз вам розкажу» (сміється). Я не лише розповідав, а й показував відео, іноземцям було цікаво, вони ставили багато запитань, дехто вже планує приїхати до України.
Я сприймав це як нещирість, але…
Поцікавитися справами свого співрозмовника і побажати гарного дня, навіть якщо його це не цікавить – обов’язок для американця. Зазвичай, далі розмова не йде. Не прийнято ділитися своїми проблемами – слід посміхатися і говорити, що все гаразд. У США я сприймав це як нещирість, але тепер в Україні мені цього дуже бракує. Це не лише моє враження – ми обговорювали це з викладачами-американцями і вони погоджувалися з нами. Американці дуже дружні: навіть якщо вони не надто охочі тобі допомогти – все одно допоможуть.
Також для мене розвіявся стереотип про вживання прикметника «чорний» – у Штатах це абсолютно не сприймають як образу. Чорні, люди кольору, афроамериканці – ідентичні терміни.
У США надзвичайно культивують свободу слова і думки, а також – толерантність і розуміння інших. Наша викладачка зі світових релігій постійно повторювала: необов’язково приймати це, слід намагатися зрозуміти. На нашому кампусі були всі прояви інакшості, але ми завжди все робили разом і намагалися акцентувати увагу не на різниці між нами, а на спільному, бо цього насправді завжди більше. Америка навчила мене знаходити точки дотику, а не відмінності. Раніше я шукав однодумців, тепер розумію, що значно цікавіше спілкуватися з опонентами – вони можуть тебе чогось навчити. Колись я міг сказати: «Ця людина інакша, тому вона мені не подобається», тепер це речення звучить: «Ця людина інакша».
