За чотири роки війни ми вже так звикли до повідомлень про втрати, про загострення бойових дій, про людей, які захищають наш спокій, що часто сприймаємо це все як статистичні дані, за якими нема облич. 10 травня у межах проекту професорки Ірини Фаріон «Від книги – до мети» говорили емоції.
Зустріч із добровольцем батальйону «Золоті ворота» Петром Билиною, який презентував власну книжку «Війна кличе. Стань переможцем!», і директором видавництва «Український пріоритет» Володимиром Шовкошитним була поштовхом пригадати – за кожен наш день, за те, що на нашій території не вибухають гранати, не стріляють гради ми маємо кому дякувати.
– «Війна кличе. Стань переможцем!» – це щоденник, окопна правда. Петро Билина як рядовий доброволець, зумів подивитися на фронт з того ракурсу, з якого його не бачили керівники нашої держави. Він ставить питання так, ніби забиває цвяхи. Свого командира запитував, чого він говорить ворожою мовою, кажучи: «Я, Петро Билина, воюю за Україну, в якій буде українська мова, бо вона одна є наріжним каменем і гарантією того, що буде Українська держава. Лише на своїй землі я можу плекати свою власну культуру, історію; тільки тут мої духовні цінності є основою українського державотворення». Уявіть, щоб це сказати, коли плече до плеча воюєш. І саме така позиція робить із рядового бійця людину-державника, – розповів Володимир Шовкошитний.
До Львова, як до справжньої Європи, не раз приїжджає, бо дуже любить це місто. Цього разу видавець привіз свої найцінніші книги. Ті, які можуть пробудити, додати сили, відкрити велич народу. З-поміж представлених видань значна частина на історичну тематику, про людей, які стали стрижнем нашої нації.
Говорячи про автора книги «Війна кличе. Стань переможцем!» видавець наголосив, що формула усвідомлення та самопожертви, за якою живе Петро Билина, коли «Я мушу!» вище, за власне життя, дає усвідомлення, що доки є такі люди, доти ми – непереможні.
За цю книгу Петро Билина отримав нагороду – медаль Гетьмана Івана Мазепи. Цю відзнаку 2016 року заснувала Міжнародна літературно-мистецька академія України, для осіб, які проявили себе у сфері мистецтва і науки як видатні творці, організатори та меценати.
Петро Билина, вирісши в російськомовному середовищі, самотужки вивчив українську мову. Виробив у собі звичку занотовувати все, що його вразило, слова тих, хто цікавить. І на зустрічі нотував те, що говорили інші. Вміння автора спостерігати і пропускати все через серце додало особливого емоційного шарму й книзі.
На зустріч завітали також воїни батальйону «Карпатська Січ» Костянтин Василькевич і Мар’ян Берездецький.
– Ще є замало літератури про війну. Багато людей не розуміють і не відчувають того, що відбувається на східному фронті: там втрати, а тут – байдужість. Ніби паралельні реальності, як два світи. І живучи так, ми ніколи не зможемо перемогти. Для перемоги потрібно, щоб уся номінація була заодно, – зазначив воїн, лікар-хірург Костянтин Василькевич.
Гість поділився спостереженнями щодо зміни ставлення до мови на фронті.
– На початку війни я був на Донбасі, то більшість бійців говорили російською. Навіть з’являлася пересторога, чи не заламають руки та не здадуть на першому блокпосту ворогові. Та нині, коли зустрічаємося чи здзвонюємося з ними, то всі спілкуються зі мною українською. Тож невже потрібно воювати зі зброєю в руках, проливати кров, щоб почати розуміти, що без української мови в нас немає жодного майбутнього, – додав Костянтин Василькевич.
На завершення зустрічі Ірина Фаріон підкреслила, що всі сходимося на усвідомленні, що ми – діти її величності мови. І саме мова забезпечує нам унікальний шлях і унікальну дорогу до пізнання істини в цьому світі.
