Міжнародний день альпінізму недарма відзначають саме 8 серпня, адже ще далекого 1786 року саме в цей день вершина Альп здалася перед натиском наполегливих підкорювачів зі Швейцарії.
Як зрозуміти, що гори – це «твоє» та в чому полягає паралель між сходженням на вершину та розвитком бізнесу, – розповів випускник Львівської політехніки, альпініст, бізнесмен Роман Городечний.
Примітка авторів. Роман Городечний – перший львів’янин, що у 2018 році підкорив Еверест – найвищу точку світу (8 848 м).
– «Форум випускників. Перезавантаження»: спогади про студентські роки, цікавих викладачів та загалом історії, які створюють приємний ностальгійний настрій.
– Навчався я на спеціальності «Метрологія, стандартизація та сертифікація» (факультет автоматики). Зі студентських років мені запам’ятався викладач, предмет якого я здав з сьомого разу, і не я один (усміхається). Але мені подобалося те, що він не брав грошей і заставляв вивчити. Тому ми брали собі репетиторів, серйозно готувалися, вчили. І хоча він мене добряче «поганяв», я все-таки здав. Ну, і ще один плюс – я познайомився з кумом (усміхається). Взагалі, для мене вища освіта – це не навчитись якоїсь чіткої спеціальності, а навчитись логічно мислити. З викладачів на згадку приходить Бичківський (вже покійний) – людина з правильним почуттям гумору, і з розумінням реальності ситуації. Також у нас був дуже цікавий викладач з матаналізу, його пари були цікавими, і, як на мене, корисними. І взагалі, студентські роки – це якісь такі безтурботні роки, в які ти вже багато знаєш, але ще ні за що не відповідаєш.
– Коли у Вас виникла «любов» до альпінізму?
– Ще з Кіліманджаро, у 2014 році. Тоді, коли я зрозумів, що в горах я «перезаряджаюся». Там я ніби належу сам собі. Рішення підкорити Кіліманджаро було насправді спонтанним. Адже перед тим, коли ми були на відпочинку, мої знайомі, які збирались на Кіліманджаро сказали, що «я ще не готовий йти з ними». Я ж вирішив прийняти виклик і довести протилежне (усміхається).
– Розкажіть, як виникла ідея щодо підкорення Евересту та як проходила підготовка?
– Ідея щодо Евересту з’явилася після Аконкагуа – найвищої точки Південної Америки. Після кожної підкореної гори ти ставиш собі новий виклик. В один день я зрозумів, що якось нудно живу: ніби все є, але не вистачає емоційного заряду. А думки ж матеріалізуються (усміхається). Незабаром побачив у фейсбуці допис Тараса Позднього. Він збирав українську експедицію на Еверест. Одразу йому написав, щоб потім не було шансу «ввімкнути задню». Ось так ми з Дімою Семеренком (недавно піднявся на К2 без кисню) почали тренування: кожного дня по 2 тренування – о 7 годині зранку та о 7 годині ввечері, крім суботи й неділі. Попри те, що він – з Дніпра, а я – зі Львова, ми весь час підтримували зв’язок дистанційно.
– Звідки береться мотивація до підкорення нових вершин?
– Після закриття «фінансового гештальту» – коли, до прикладу, купив машину, квартиру, 150 пар джинсів, настає якесь внутрішнє спустошення. Ти вже ніби не знаєш, чого хочеш. Тому потрібно шукати якісь цікаві речі, які підійматимуть зранку з ліжка. В горах я відчуваю себе комфортніше, ніж тут. Адже в горах випадкових людей не буває. Там я отримую повний «діджитал-детокс»: вимкнено головне джерело стресу – телефон (усміхається). Натомість я беру з собою книги. Тому додому приїжджаю заряджений, спокійний, врівноважений. Гори для мене – пошук себе, можливість поборотись з собою, здолати страхи, невпевненість. Повірте, немає нічого кращого, ніж перемога над самим собою.
– Розкажіть про курйозні або нестандартні ситуації, які траплялися з вами під час сходжень на гірську вершину.
– На Аконкагуа була ситуація, коли дівчина вже піднялася на вершину, їй було дуже важко, адже ми йшли без кисню, і, відповідно, на семитисячній висоті втома далася взнаки. Вона йшла попереду мене. В якийсь момент перед самим обривом вона зупинилася і стрибнула вниз. Ми розуміємо, що це прояви гірської хвороби, коли людина губить відчуття простору, в неї починаються галюцинації. Потім за дівчиною стрибнув мій товариш, зловив її, але зламав собі ребра, а через 30 секунд вона прийшла до тями та запитала «Чому я лежу? Що сталося?». Довелося прив’язати її до себе, і таким чином спускати вниз.
– Поради для альпіністів-початківців.
– Як на мене, щоб зрозуміти, що альпінізм – це «твоє», варто спробувати. 99% людей після штурму першої гори, скажуть, що це – не для них, бо «важко, нудить, болить голова, страшно, холодно, темно, важкий рюкзак». Але відчуття щастя – це коли, те, до чого ти звик, забирають, а потім повертають назад. Коли підіймаєшся на вершину почуття комфорту, ніби забирають, а спускаєшся – його повертають. Ейфорія, яка панує після спуску, – неоціненна. Та все ж найважливіше – ретельна фізична підготовка. Якщо ви ледве пробігаєте «десятку» – то в гори вам ще зарано. Та й краще, щоб ваші «перші гори» були з професіоналом, який має досвід і може розказати, що таке «акліматизація», «гірська хвороба», що їсти, що одягати та інші нюанси.
– Що є для Вас «місцем сили»?
– Попри те, що я об’їздив майже всю Європу, і багато де побував, моє улюблене місце – Катманду. Саме там я відчуваю себе комфортно. Там дуже доброзичливі та щирі люди. Вони готові поділитися з тобою останніми запасами їжі. Тут люди «не зациклені» на грошах, комфорті, матеріальному добробуті. Їхня філософія життя опирається на «служіння ближньому».
– Що, окрім альпінізму, Вас надихає і мотивує?
– Біг, плавання, прогулянки парком, баскетбол (Роман Городечний – президент баскетбольного клубу «Львів», в баскетбол грав ще в Політехніці – примітка авторів) – все це допомагає бути «в тонусі» і додає порцію мотивації. А ще страшенно люблю читати. Зараз читаю книгу «Мистецтво відпочинку». Адже наше покоління не вміє «відключатись» (усміхається). З останніх прочитаних книг найбільше сподобалися: «Продавець взуття. Книга спогадів засновника компанії «Nike»», «Теорія брехні» Пола Екмона. З класики улюблені – «Червоне і чорне» Стендаля, «Овід» Етель Ліліан Войнич, «Три товариші» Еріха Марії Ремарка.
– На Ваш погляд – чому вчить цей нелегкий спорт?
– В першу чергу – витривалості. Ти повинен так розподілити сили та енергію, щоб їх вистачило і на підйом, і на спуск. Чому 80% загиблих на Евересті – на спуску? Та тому, що ці люди, підкоривши вершину, витратили всю енергію на підйом, вони вже демотивовані, розслаблені, їм не хочеться напружуватись. В такому стані обережність вимикається, а це призводить до трагічних наслідків.
Знаєте, сходження на гірську вершину можна порівняти з розвитком бізнесу. Бо там і там – тобі потрібна команда, ретельний аналіз та підготовка до процесу. Ще одна спільна риса – ти повинен чітко йти до своєї цілі. Навіть, коли важко. Особисто мене альпінізм навчив ще й чітко «розкладати» енергію на весь маршрут.
– Плани на майбутнє: кар’єрні, пов’язані із хобі.
– Чесно, хочу сісти на шпагат – це ще дитяча мрія (усміхається). Насправді планів багато: переплисти Босфор, пробігти марафон... Це з того, що «для душі». Щодо бізнес-планів – то зараз плануємо запускати свого роду соціальну мережу, де можна буде відфільтровувати інформацію відповідно до своїх вподобань та потреб. Думаю, через тиждень-два зробимо перший реліз. І ще, думаю, колись я видам книгу зі своїми спогадами (усміхається). В горах перед сном я завжди проводив аналіз того, що відбулося, і намагався занотовувати.
Рубрика: поради.
– Не бійтесь підкорювати нові вершини, завжди йдіть до своєї цілі, попри будь-які труднощі.
