16 вересня у Львівському палаці мистецтв відбулося представлення дослідження львівської журналістки Тетяни Вергелес «Поважаймо себе. Микола Максимович: ректор двох львівських університетів у спогадах сучасників», яке щойно побачило світ у Видавництві Львівської політехніки. Яскрава, контроверсійна постать колишнього керівника двох найпотужніших вищих навчальних закладів Західної України – це та «інтрига», яка спонукала авторку на уважне вивчення теми і «творчо-детективний» підхід до написання, здавалося б, «банальної», традиційної книги спогадів. Книгу створено за підтримки сина ректора Володимира Максимовича.
Як пояснила Тетяна Вергелес, Микола Максимович – дуже відомий у часи СРСР український вчений у галузі електротехніки, один з організаторів післявоєнної освіти на Львівщині, освітянські розробки якого запроваджували на теренах усього Радянського Союзу. Однак у дослідженні мова не лише і не стільки про Максимовича. Воно – як зріз «львівського» часу від 1944 по 1981 рік – тут і про вчених, освіту та науку тих літ, і про політику й атмосферу в державі, про тодішні життя і побут, і про те, що не все завжди є таким, яким здається.
– «Інтрига» книги – Музей Івана Франка, коли його очолювала Марія Кіх – дружина Миколи Максимовича, – каже Тетяна Вергелес. – Відтак у книзі є спроба зняти пропагандистську сухозлотицю з цієї жінки, чиє ім’я добре знали в Радянському Союзі… Та у фокусі – львівські політехніки, а також студенти та викладачі Франкового університету.
Видання здійснено в межах проєкту з історії Львівської політехніки. Книга про Миколу Максимовича – четверта із серії спогадів про ректорів-політехніків радянського періоду й початків Незалежності: раніше побачили світ життєписи Юрія Рудавського, Михайла Гаврилюка, Григорія Денисенка.