25 жовтня у Львівській політехніці під час урочистого засідання Вченої ради звання Почесного професора удостоїли докторку політичних наук, професорку Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині Тересу Еву Астрамович-Лейк і завідувача кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну професора Миколу Бевза.
Складаючи урочисту присягу, почесні доктори пообіцяли назавжди зберегти добру пам’ять про Львівську політехніку й надалі продовжити наукову і творчу працю на добро всього людства.
Тереса Ева Астрамович-Лейк: «Живемо тим, що нас єднає…»
Лаудаторкою Тереси Астрамович-Лейк була директорка Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» Ярина Турчин.
― Один із найвидатніших мислителів США Ральф Емерсон свого часу сказав: «Кожна людина мене в чомусь перевершує; і в цьому сенсі мені є чого в неї повчитися». Професійний шлях звів мене з людиною, багатогранною у своїх талантах і водночас відкритою до співпраці, обміну знаннями та досвідом, до генерування спільних дій, щоб змінювати наш світ на краще, ― зазначила Ярина Богданівна.
У науковій діяльності Тереса Астрамович-Лейк спеціалізується на дослідженнях історії польської політичної думки та прав людини. Почесна докторка Львівської політехніки є авторкою майже ста наукових статей, чотирьох монографій, десяти колективних монографій та одного словника, членкинею редакційних колегій шести наукових видань, зокрема й тих, які входять до бази даних Scopus. У своїй діяльності науковиця послідовно демонструє відданість принципам правової держави та ідеалам демократичного поступу.
Тереса Астрамович-Лейк належить до генерації наукових, культурних і громадських діячів, які різнобічно підтримують співпрацю з Україною та сприяють наближенню нашої держави до об’єднаної Європи, використовуючи для цього інструментарій наукової дипломатії. Передовсім ідеться про налагодження комунікації та партнерських взаємин із Національним університетом «Львівська політехніка».
Офіційна співпраця між Інститутом політичних наук Вармінсько-Мазурського університету й Інститутом гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки розпочалася у 2015 році з участі українських науковців у міжнародній конференції з проблематики функціонування органів місцевого самоврядування. Показово, що у 2021 році в нашому університеті відбувся вже шостий такий захід за участі не лише академічних дослідників, а й політиків, дипломатів і представників регіональної влади Вармінсько-Мазурського воєводства та Львівської області. Також до проведення форумів долучилося майже дві сотні студентів із різних університетів України і Польщі.
За сприяння Тереси Астрамович-Лейк вдалося організувати майже 20 наукових закордонних стажувань викладачів Інституту гуманітарних та соціальних наук (зокрема в рамках нагороди імені Івана Виговського Студій Східної Європи Варшавського університету, NAWA), реалізувати два міжнародні наукові гранти з проблематики національних менших України і Польщі за підтримки міністерств освіти та науки обох держав, а також Вишеградського фонду, проводити двосторонні академічні обміни в межах європейської програми Еразмус+ чи «Візит-професор».
Надзвичайно важливою формою співпраці є також реалізація програми подвійних дипломів між двома освітніми інституціями. Студенти Львівської політехніки, які вчаться за освітньою програмою «Міжнародні відносини», мають змогу, навчаючись у партнерському закладі, проходити практичну підготовку в численних закордонних інституціях та здобувати дипломи Вармінсько-Мазурського університету за спеціальністю «Політологія». Характеризуючи студентів Львівської політехніки, професорка зазначає: «Це дуже талановиті юнаки й дівчата, віддані науці, надзвичайно культурні, дисципліновані та чудові «амбасадори» України в Польщі».
― Професійний шлях Тереси Астрамович-Лейк є гідним прикладом для наслідування. Професорка завжди дотримується свого незмінного життєвого кредо ― «Коли є мета, віра в її досягнення, то завжди відкриється шлях до її реалізації». Вона любить повторювати: «Живемо тим, що нас єднає. Думаємо про майбутнє, яке маємо розбудовувати спільно з нашою молоддю задля кращої перспективи українського й польського народів, України та Польщі в об’єднаній Європі». Своєю діяльністю, цінностями і любов’ю до людей Тереса Астрамович-Лейк стирає кордони, наближує наші народи та держави в прагненні до розвитку і процвітання, множить славу та кристалізує нові перспективи наших університетів, які посідають гідне місце в міжнародному освітньому й науковому просторі, ― підкреслила Ярина Богданівна.
У своєму інавгураційному виступі, який стосувався розвитку науки в рідному регіоні ― Вармії та Мазурах у Польщі, почесна професорка Національного університету «Львівська політехніка» Тереса Ева Астрамович-Лейк, зокрема, наголосила:
― На Вармії та Мазурах поруч із поляками проживають німці, українці, білоруси, литовці, росіяни та роми. Вармінсько-Мазурське воєводство межує з Калінінградською областю, яка належить територіально до Російської Федерації, а також із Литвою. Недалеко проходить кордон із Білоруссю. Все це робить нас більш толерантними та відкритими до співпраці, але передовсім до іншої людини... Це своєрідне genius loci, це моє ДНК. Найкращим прикладом цього є Вармінсько-Мазурський університет. Хоча він існує лише з 1999 року, проте свої університетські традиції формує вже понад сімдесят років. Наша alma mater поєднує в собі класичну форму університету та сучасні тенденції. Поряд із юридичним, медичним, економічним, гуманітарним факультетами та факультетом соціальних наук і навіть богословським ми маємо машинобудування, будівництво, геодезію, ветеринарію, охорону навколишнього середовища та науку про харчування. Інститут політичних наук, де я працюю вже тридцять років, провадить дослідження щодо процесів ухвалення рішень у політиці, міжнародних відносинах, національній безпеці й державному управлінні в Польщі та європейських країнах. Мої наукові інтереси зосереджені на історії політичної думки та правах людини, включно національними й етнічними меншинами.
На завершення урочистої промови почесна професорка додала:
― Пандемія зачинила нас у межах країни, міста, будинку, проте для людини та її розуму властиво перетинати всі межі, також і межі страху. Це не відвага, а обов’язок, це відповідальність учених. Окрім знань, які базуються на розумі, людина має почуття. Вдало це сформульовано на фасаді будівлі, в якій ми перебуваємо, у безсмертних словах гасла: «Litteris et Artibus» ― «Науками й Мистецтвами». Лише таке співіснування розуму і серця формує повноцінну людину… Ця висока відзнака є стимулом для мене бути ще активнішою у зміцненні польсько-української наукової співпраці. Особливо значуще, що отримую її в 30-ту річницю незалежності України. Коли я починала співпрацю з Львівською політехнікою, та й тепер, мене часто запитують, чи маю я українське коріння. Досі я відповідала, що не маю. Однак від сьогодні я маю українське коріння, це ― Львівська політехніка.
Микола Бевз: «Вдячний долі за можливість працювати, творити в особливій атмосфері цього унікального колективу»
Лаудатором професора Миколи Бевза був директор Інституту архітектури та дизайну Національного університету «Львівська політехніка», академік Української академії архітектури, Німецької академії урбаністики і Саксонської академії мистецтв, заслужений архітектор України Богдан Черкес.
― Наступного року виповниться 50 років, як мені поталанило зустріти одного з найвідоміших учених-архітекторів і реставраторів сучасної України ― Миколу Бевза. Вже в студентські роки був очевидний його винятковий науковий і творчий талант, який із роками, завдяки його невтомній праці, розкривався та проявлявся новими здобутками на благо служіння Україні, мистецтвам архітектури й реставрації і Львівській політехніці, ― такими словами розпочав офіційне представлення Богдан Степанович.
Під керівництвом Миколи Бевза впродовж останніх років виконують науково-проєктні розробки для історичних міст західного регіону України ― Львова, Жовкви, Белза, Бучача, Галича, Підгайців, Івано-Франківська. Завдяки його праці почали діяти історико-архітектурні заповідники в Бережанах Тернопільської області та в Белзі, що на Львівщині. Він також науково обґрунтував відкриття на Тернопільщині історико-архітектурних заповідників для Бучача, Підгайців та музею-заповідника «Поле Зборівської битви» у Зборові.
Микола Валентинович ― автор трьох монографій та понад 250 наукових публікацій на теми збереження, дослідження і реставрації архітектурно-містобудівної спадщини України. Опублікував 15 наукових збірників із питань збереження та реставрації об’єктів культурної спадщини; організував понад 20 міжнародних наукових конференцій, зокрема 12 щорічних наукових конференцій Current issue in research, conservation and restoration of historic fortifications. Він створив майже 50 містобудівних та архітектурних проєктів у Львові та містах Західної України, серед яких ― регенерація забудови середмістя Жовкви, музейно-меморіальний комплекс патріарха Йосипа Сліпого в селі Заздрість Тернопільської області (у 1998 році Міністерство будівництва та регіонального розвитку визнало цей комплекс найкращою архітектурною реалізацією року в Україні), генеральний план заповідника в Белзі та заповідної території у Жовкві, проєкт консервації і музеєфікації фундаментів Успенського собору в селі Крилос, історико-архітектурні опорні плани міст Угнева, Жидачева та Червонограда (Христинополя) Львівщини і Болехова, що на Івано-Франківщині.
― Під керівництвом Миколи Бевза у 2013–2018 роках реалізували науково-дослідний проєкт «Пошук, ідентифікація і наукове вивчення найстарішого храму Пресвятої Богородиці, побудованого в Холмі королем Данилом Галицьким». За результатами роботи експедиції видані дві колективні монографії. Також організував і керує навчанням за програмою подвійних дипломів із Люблінською політехнікою у Польщі. Микола Валентинович активно розвиває міжнародні контакти, зокрема з університетом Морегед та Колумбійським університетом у США, американським відділенням НТШ, Люблінською політехнікою у Польщі, Віденським університетом прикладного мистецтва в Австрії. У 1994–1998 роках працював членом оргкомітету з внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО центральної частини міста Львова, а згодом, у 2007–2013 роках, ― групи з 16 дерев’яних церков Карпатського регіону України та Польщі. Понад п’ять років, із 2015 до 2021 року, фахівці кафедри архітектури та реставрації під керівництвом вченого виконували й успішно завершили науково-дослідні та практично-реставраційні роботи з реставрації Актової зали головного корпусу Львівської політехніки та історичної бібліотеки під адаптацію на залу офіційних церемоній і промоцій Політехніки, ― зазначив Богдан Черкес.
Важливо й те, що від 2020 року Микола Бевз є членом Науково-методичної ради Міністерства культури України, членом науково-консультативних рад Управління архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації й Національного заповідника «Давній Галич».
Свою інавгураційну промову професор Микола Бевз присвятив найбільшим проєктам, над якими працював.
― Волею Божою і долі мені випав шанс працювати на незораному полі досліджень та реставрації пам’яток культурної спадщини, яке чекало на ентузіастичну працю після довгих років стагнації та запустіння. Моя біографія за останні 30 років пов’язана зі створеною у Львівській політехніці, першою в Україні, кафедрою реставрації пам’яток архітектурної та мистецької спадщини, що було надзвичайно вагомим кроком, ― розпочав свій урочистий виступ Микола Бевз. ― Місія реставраційної науки і практики ― відновлення цінностей. Саме цінностей, а не тільки матеріальної автентичної структури. В сучасному світі матеріальної культури часто домінують вимоги функціональності, економічності, простоти виготовлення та ужиткування. Ці нові вимоги формують нові естетичні погляди, і ця нова культура повсякденності призводить до знецінення «об’єктів старовини». Вони видаються нефункціональними, потребують спеціального догляду, особливо якщо їх стан неідеальний. Проте у такій світоглядній ситуації забувається про духовний аспект історичної спадщини. В національному українському гімні є геніальні слова про те, що душу й тіло ми готові покласти за нашу свободу. Видимою частиною нашої душі, ідентифікаційними її реперами є пам’ятки, які водночас є свідченнями глибини нашої національної культури, об’єктними документами нашої історії. Але важливо підкреслити з погляду багатолітніх наших студій, що найголовнішою характеристикою української архітектурно-містобудівної спадщини є її єдність із європейською культурою.
За словами почесного професора Львівської політехніки, кожна архітектурна пам’ятка, кожна урбаністично-планіметрична структура середмістя в наших історичних містах, кожен інтер’єр демонструє стилістичні, ідейні, авторські зв’язки з європейськими архітектурними та мистецькими традиціями.
― Втрата кожної пам’ятки у Львові є втратою не лише для української культури, а й для європейської історії та культури в цілому. Втрата кожної з наших пам’яток є відступом перед нашим східним ворогом, який найбільше боїться та протистоїть відновленню європейського континууму нашої культури. Україна через її спадщину є невід’ємною частиною європейського культурного простору… Я вдячний долі за можливість працювати, творити та реалізувати проєкти в особливій атмосфері цього унікального колективу, ― додав на завершення Микола Валентинович, подякувавши також усім, хто різною мірою в різні часи підтримував його наукову діяльність.
