Про поєднання краси, розуму і особливої моральної стійкості говорили 3 квітня у Львівській політехніці у межах авторського проекту мовознавиці Ірини Фаріон «Від книги – до мети». Цього разу презентували велику й унікальну монографію доктора філології Алли Швець «Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах».
Представляючи гостю, Ірина Фаріон наголосила, що Алла Швець винесла на поверхню з глибини нашої духовності Наталю Кобринську.
– Це грандіозна за обсягом монографія, яка з середини ХІХ – початку ХХ століть дає нам колосальні посили про те, якими маємо бути ми, наші діти, внуки. Наталя Кобринська – жінка з цінностями та ідеологією, на яких сформувалися жінки-воїни: Олена Степанів, Софія Галечко, Ольга Басараб. Своїми творами та світоглядністю Наталя Кобринська вивела у світ також Софію Окуневську, Ольгу Кобилянську, Лесю Українку, – зазначила Ірина Дмитрівна.
На зустріч завітав декан філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка Святослав Пилипчук. Коментуючи працю Алли Швець, він підкреслив, що ця монографія за масштабом дорівнює трьом. Алла Швець об’єднала становлення та формування Наталії Кобринської як людини, громадянки, письменниці. Друга частина монографії про те, як жила і творила Наталія Кобринська. І третя частина – огляд творчості Кобринської.
Під час презентації монографії Алла Швець зауважила, що у своїй праці передусім намагалася зрозуміти Наталію Кобринську, її складний духовний психоуклад, творчу еволюцію.
– Тривалий час навіть не було відомо точної дати народження Наталії Кобринської… На її могилі – дві надгробні дошки з різними роками народження – 1851 і 1855. В одному з архівів віднайшла фотографію Наталії Кобринської, де на звороті написано, що вона уроджена 1851 року, і ніколи – 1855 року, як зазначено у її біографіях. Думаю, що Наталія Кобринська так по-жіночому хотіла собі зменшити роки, – підкреслила Алла Швець.
Розповідаючи про героїню своєї монографії, науковиця виокремила окремі події, які мали серйозний вплив на життя Кобринської.
Кожна нова прочитана книга здійснювала певний світоглядний переворот Наталії Кобринської. Вона писала: «одними думками жила я вдома, іншими думками жила я з людьми». Також вагомий вплив на неї мали зустрічі зі знаковими особистостями.
Переламною для неї стала смерть чоловіка в 1882 році. Він завжди підтримував Кобринську у її громадській діяльності, був переконаний: «в Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало». Його відхід певною мірою зламав цю жінку. Вона обтяла свої пишні коси і склала їх у труну чоловіка. До кінця життя залишилася йому вірною.
Після цієї трагедії Наталія Кобринська повернулася до батьківського дому. Батько перевіз її до Відня, щоб вона могла морально відпочити від своєї втрати. Там фактично розпочинається новий етап у її житті – етап творчості.
Взаємини письменниці з радикальною партією були особливо продуктивними та дозволили їй мати свою репрезентативну трибуну у галицькій періодиці. Стала співавторкою альманаху «Перший Вінок», який заклав основи розвитку жіночих часописів.
Та вже наприкінці 1890-х років почало наростати непорозуміння між Кобринською та її поколінням. Тоді вона писала: «вже ніколи не зможу злятися в одно з моєю суспільностею… З’їли мене літерати, критики та й молоде покоління». Тоді Кобринська приїжджає до Болехова, де усамітнюється у домі батьків.
Найбільше ця мужня жінка боялася старости, недуги і смерти.
– Її важливою жіночою проблемою було нереалізоване материнство. Вона свідомо зреклася можливості бути матір’ю на користь громадянської самопосвяти. І ця туга за материнством переслідувала її все життя. У своїх епістолярних роздумах Кобринська пише, що кожна друга жінка має бути матір’ю, – підкреслила авторка монографії.
Ще одним переламним моментом для Кобринської став досвід війни: Її, за доносом австрійського коменданта, звинуватили у шпигунстві на користь російської армії. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника Андрія Чайковського, письменниця опинилася б у одному з австрійських концтаборів. Водночас війна дала їй надію на зміни у суспільному житті, на певні зрушення у національному житті держави. Часто в її домі гостювали січові стрільці, вечорами вона ходила з іншими жінками до народного дому, своїми руками виготовляла перев’язувальний матеріал для фронту.
– Кобринська хотіла свій інтелектуальний архів заповісти Науковому товариству імені Тараса Шевченка. Та, повертаючись зі Львова, захворіла на тиф. Ніхто так і не зміг забрати її останні роботи. Після цього відбулася брутальна розправа з її спадщиною, яка з метою знезараження була спалена, – наголосила Алла Швець.
Традиційно зустріч завершилася врученням гості символу влади над часом – пісочного годинника.
