Виставка «Відомі постаті України» Данила Книшука – не просто бюсти відомих українців, це їхня душа, передана в скульптурі. Автор навмисне ліпить лише з натури, бо у процесі роботи він розкриває людину, і саме її внутрішній світ стає центром витвору.
Формат виставки новий для Науково-технічної бібліотеки, адже де ще можна «зібрати» людей, які є квінтесенцією України? Данило Книшук – неординарна особистість: виріс у сім’ї митців, здобув дві освіти (технічну та художню), ніколи не боявся експериментів і кардинальних змін у житті. А свій творчий шлях розпочав із навчання у Національній академії мистецтв у Києві.
«Я трохи старший був, і в мені була присутня розв’язність через те, що я з творчої родини. Я став навчатися в академії як вільний слухач, і студенти мені багато підказували, допомагали. Вони були з Одеси, Луганська – з усієї України, всі дуже талановиті люди, бо набирали й таких, щоб «тягнули» групу. Викладачі рідко приходять на перегляди, і студенти тягнуться за найсильнішими», – розповідає скульптор.
Заняття зі скульптури наштовхнули молодого митця на роздуми про призначення цього ремесла. Для Данила Книшука скульптура була чимось глибшим, ніж просто натура, передана в гіпсі, це розкриття глибини й багатогранності людини, її душі.
«Треба не просто побачити й зліпити, а розуміти, як воно влаштовано, яка механіка людини. Я більше акцентував на дослідженні людини – виявляв цікавість до психіки, різних процесів в організмі, яких змін зазнає людина з віком, що в ній є таке, що не змінюється ніколи. Ось і довідався про той внутрішній незмінний вогник. Тому, коли кажуть «образотворче», я це розумію як «творення образу» – творення чогось такого, що буде мати власне життя», – ділиться митець.
Почав цей проєкт пан Данило ще в академії, і відтоді експозиція постійно поповнюється скульптурними зображеннями людей, які творять нашу Батьківщину. Справжнє призначення свого проєкту скульптор зрозумів, спілкуючись у процесі роботи з Мирославом Скориком і Євгеном Станковичем, які вразили його глибиною своєї особистості.
«Ліплячи з натури в академії, доводилося дофантазовувати, а спілкуючись з такими особистостями, треба все це розкривати, дізнаватися. До того ж дуже складно, хоч у мене дві освіти, осягнути такі постаті на зламі різних епох. Багато чого вони нам не розказують і не розкажуть, і, можливо, це й найцінніше», – пояснює пан Данило.
Для скульптора було дуже важливо особисто розмовляти з людиною, щоб пізнати її внутрішній світ. Про особистостей, з яких ліпив скульптури митець, багато вже написано, але, тільки спілкуючись сам на сам у майстерні, пан Данило розумів, як їх треба увічнити в скульптурі.
«Я взявся на диктофон записувати ті розмови, і, позуючи, люди по-іншому розкривалися, ширше, ніж вони могли б у звичайних інтерв’ю розкритися. Я хотів відслонити деякі моменти, щоб побачити їх як художник. Коли знайомі чи експерти розповідають про те, яка була особистість, і хочуть, щоб її зобразили саме такою, то накладають своє бачення, нашарування, і треба лише виконувати. А тут у невимушеній розмові вони просто себе розкривали, щоб я побачив», – зазначає скульптор.
Сократ сказав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Данило Книшук візуалізував цей вислів. Його скульптури – це душа, передана за допомогою гіпсу, яка може багато чого «розповісти». Встигніть відвідати виставку на другому поверсі Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки до 19 серпня.
