«Не славтеся царевою святою войною,
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять».
Конкурс на краще виконання творів Тараса Шевченка у Львівській політехніці ні разу не переривався, починаючи з 1988 року. Ініціатором проведення такого конкурсу виступило Товариство української мови імені Тараса Шевченка, згодом організація змінила назву на Товариство «Просвіта». До цієї ідеї долучився профком студентів Політехніки, що дало можливість відзначати преміями більшу кількість конкурсантів. Хочу наголосити, що у Політехніці культурно-просвітницькі заходи дієво підтримують адміністрація і ректор Університету. Цей конкурс не переривався ні в час ковіду, ні в час російсько-української війни.
Залежно від історичних обставин і від нашого сприйняття кожна епоха прочитує й інтерпретує Поета по-своєму. На стендах Політехніки Шевченко ставав то Кіборгом у Донецькому летовищі, то Воїном на війні. Незмінною для українця є націєцентрична сутність його творчості. Поет ще за життя своїм віщим і вічним словом вибивав з кожної клітини, з душі українця потворне рабство, утверджував поняття незалежності особистості, національної гідності, вірність християнській моралі.
«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля».
У Шевченка воля – це найвищий дар Божий. І нині, коли північний загарбник приніс в Україну страшну, потворну, нічим не виправдану російсько-українську війну проти нашої нації, духовно з нами Пророк, який словом Правди вселяє віру в Перемогу з переконаністю, що:
«І неситий не виоре
На дні моря поле».
Поет оспівує, плекає в душі ідеал волі, носієм якого стали в його творчості «козацтво, лицарство», бо лише вони не зігнулись, не скорились, тому й невмирущі. У Шевченка лицарі несуть смисл боротьби за повалення режиму насильства і неправди. З цієї дороги він ніколи не звернув. Хоча й виривалися слова гіркоти і відчаю, але вірив у Бога Правди, у царство Свободи.
Шевченкова правда, її сила і заклик встати «на лютого ката» особливо яскраво відчувались у Політехніці цьогоріч 6 березня, коли відбувався традиційний конкурс на краще читання творів нашого великого Поета і Пророка.
А перед цим звичним для Політехніки заходом вранці політехніки-геодезисти зібрались у величному, ранньобарокової архітектури, храмі святих апостолів Петра і Павла на чин похорону і прощання з Олегом Дзюбом, українським захисником-героєм, чоловіком доцентки кафедри інженерної геодезії Ольги Смирнової. Сам чин похорону і вироблений отцями храму спокійний і достойний ритуал проникали в душу. До нас промовляло велетенське Розп’яття Спасителя на центральній стіні, і разом з ним з висоти храму дивились очі наших лицарів-воїнів, яким у цьому храмі віддавали останню шану. Олег Дзюб долучився до тисяч героїв-лицарів, які вже в небесній високості й у нашій вічній пам’яті.
«І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом незабуті».
Страшні жертви приносить Україна на вівтар нашої Незалежності. Сьогодні особливо яскраво сприймається антимосковський характер творів, їхній вбивчий сарказм, спрямований проти карликових пихатих володарів, цих «капралів безруких, п’яних унтерів», які розв’язали криваву бійню в Україні.
З таким-от настроєм у холодний дощовий вечір ми, члени журі, прибули до корпусу бібліотеки Політехніки, де в гарній залі зібрались «артисти» і їхні групи підтримки. Який разючий контраст: ошатно вбрані, у вишиванках з оригінальними взорами, хлопці; дівчата з підібраним до характеру поезії одягом, насмішкуваті, веселі, достойні. Мимохідь подумалось – майбутня еліта. У журі нас четверо: від студентського профкому – Дарина Бурій і Валерія Касьяненко, від Народного дому «Просвіта» – головна режисерка Народного театру-студії «Хочу» Анастасія Непомняща, від Товариства «Просвіта» Політехніки – його голова Христина Бурштинська. Глипнула на список учасників – 25 осіб, більшість, як завжди, жіноцтво, у списку – сім хлопців; репертуар бойовитіший і складніший, ніж завжди: три особи задекларували поему «І мертвим, і живим…» Є серед творів і знаменитий «Кавказ». Дівчатка більше схильні до творів романтичного напряму.
Пригадалось, як не раз прослуховували в журі зо п’ять разів поему «Тополя» (очевидно, не весь твір), три рази «Причинну» і без ліку «Лілею», деколи уривки з «Катерини». Хлопці на такий романтизм не зголошувались, але й до Кавказу чи «І мертвим, і живим…» нечасто доходили. Зате в довоєнний час було більше власної творчості: власні вірші, гурти з ІНЕМ опрацьовували композиції з власним музичним супроводом.
Цьогорічний конкурс відрізнявся від попередніх тематикою, більш співзвучною нашим теперішнім воєнним реаліям, частіше звучали твори антимосковського, антиімперського спрямування, написані «1845 року. Високого сонця України», як назвав цей період творчості Поета Євген Сверстюк. Знаний шевченкознавець, він відбув за совєтчини 12 років концтаборів і заслання, а в 1995 році за книжку «Блудні сини України» йому присуджено Шевченківську премію. Так от про рік 1845 у творчості Поета Євген Сверстюк пише: «Я не знаю тодішніх віщувань астрологів, але то була уроча пора відкриття національних глибин, час пророцтв, що визначали характер української ідеї на дальші століття».
З цього періоду творчості Шевченка вибрали твори:
- «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…» – Олена Тіцька, ІГСН;
- Анастасія Ганайлюк, ІАРД;
- Ірина Ковтунович, ІППО;
- «Минають дні, минають ночі», Матвій Загребельний, ІППО;
- «Кавказ», Іван Ребець.
Незвичним був виступ студента ІКНІ Тараса Шевченка (не Григоровича), який вийшов виступати з «Кобзарем» і поділився роздумами про роль Поета в житті народу. Цікавим було його розмірковування про творчість, яка вже скоро як 200 літ живе і кожен раз сприймається актуально і по-новому. Потім він прочитав з «Кобзаря» уривок з поеми «Сон», додавши, що найголовнішим є не читання творів напам’ять, а їх інтерпретація і роздуми над сутністю сказаного. Після цих слів вибіг на сцену Роман Музика з ІТРЕ і добре поставленим голосом заперечив, що конкурс на краще виконання творів Шевченка полягає власне у змістовній, артистичній інтерпретації й переданні сутності твору. Сам Музика задекларував у списку творів уривок з поеми «Сон». Він вибрав іронічний, насмішкуватий стосовно бундючної імперії уривок, який давав змогу похизуватися артистизмом і талантом, але, очевидно, так захопився, що до Шевченкових слів долучив і дрібку своїх… Але студентство його так бурхливо підтримувало, що після суперечок журі зійшлося на думці надати Романові як нагороду «Приз глядацьких симпатій».
Достойно виступали студенти Олег Парнета, ІБІС, твір «Іван Підкова» – перше місце від «Просвіти»; Ярина Іващишин, ІППО, «Подражаніє 11 псалму» – перше місце від профкому.
Друге місце від «Просвіти» за декламацію поезії «Осії. Глава 14» посіла студентка Юлія Цибульська, ІППО; друге місце від профкому за вдалу інтерпретацію твору «Ну що б, здавалося, слова» – студент ІКНІ Андрій Ціпкайло; за вірш «Стоїть в селі Суботові» Юлія Гапонюк, ІППО, теж має від профкому друге місце. Вірш добре знаний і часто цитований на різного плану Шевченківських заходах у Львівській політехніці. Поет написав його в селі Маріїнське того ж 1845 року. Шевченко добре знав історію краю, на пам’ять залишив нам малюнки визначних культурно-історичних об’єктів: «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові».
Третє місце від «Просвіти» посів Денис Блажейчук за вправну інтерпретацію вірша «Муза».
Профком виділив дві премії за друге місце і три премії за третє місце студентам, які набрали однакові бали за результатами підрахунку журі. Отже, третє місце за декламацію твору «І мертвим, і живим…» посіла Олена Тіцька, ІГНС, Вікторія Остапчук, ІППО, – за артистичне подання вірша «Титарівна», Марина Білоус – за уривок з поеми «Княжна».
Цікаво й оригінально поставлена композиція «Лілея», яку підготувала режисерка театру-студії «Хочу» Анастасія Непомняща. Всі студенти за участь у конкурсі отримають грамоти.
По-різному сприймаємо творчість великого Правдолюбця Тараса Шевченка. Але нині, коли в Україні триває смертельний бій за право жити на своїй землі, бачимо над нами Шевченкове сонце як ніколи яскравим.
