Про Юрія Онисика згадують як про активного, комунікабельного, старанного студента. Він вирізнявся з-поміж інших своєю допитливістю, а ще мав добре серце, був завзятий і працьовитий. 28-річний молодий чоловік, батько 5-річної донечки добровольцем пішов на війну і віддав своє життя за наше мирне небо.
В Автомобільно-дорожньому коледжі Юрія Онисика добре пам’ятають. Заступник директора з навчально-виробничої роботи та куратор його групи Юрій Якімець розповідає, що хлопець був дуже активний, допитливий, у його голові завжди крутилося безліч запитань.
«Я добре пам’ятаю Юрія, адже він був студентом, якого цікавило майже все. Гуртував навколо себе інших, мав багато друзів, до його слів у групі прислухалися, адже вирізнявся лідерськими рисами. А ще цікаво, що він у кожній ситуації бачив різні шляхи вирішення питань, не боявся пропонувати свої ідеї, у його голові було багато думок і запитань. Також зауважу, що Юрій був старанним студентом, закінчив наш коледж із відзнакою, виступав на конференціях, брав участь в олімпіадах, вигравав іменні стипендії. Крім того, активно проявляв себе у позанавчальній діяльності. Пригадую, з їхньою групою ми мали багато поїздок, екскурсій, і Юрій охоче долучався до організування, не боявся відповідальності, на нього завжди можна було покластися.
Знаєте, далеко не всі студенти хочуть ставити запитання, зазвичай вони кажуть, що все зрозуміло, і йдуть на перерву. Але Юрій був не такий: він прогнозував, роздумував, дивився на все з різних ракурсів», – зауважує куратор.
Після завершення навчання Юрій Онисик пішов працювати, створив сім’ю, а в перші дні повномасштабного вторгнення зголосився добровольцем і вирушив на фронт. Воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
«Юрій був завзятий хлопець, після коледжу багато працював, а вже на похороні я почув, що й у своїй оселі він чимало зробив власноруч. Ще у студентські роки, коли йому давали якесь завдання, він не просто його виконував, а робив усе з розумінням і насамперед хотів для себе усвідомити, чому все так, а не інакше. Ніколи не мислив – швидше здати й забути, а навпаки – завжди ставив дуже багато запитань, прогнозував різні можливості розвитку події, був допитливий. Не боявся вступати в дискусію навіть із викладачами, але та дискусія була правильна, виважена. Такі студенти добре запам’ятовуються… Також пригадую, у нас була зустріч на 5-річчя їхнього випуску. Юрій запізнився, бо мав закінчити роботу, а коли прийшов, то всі йому страшенно зраділи, адже любили і поважали. Того дня ми ще встигли так багато з ним поговорити… – згадує Юрій Михайлович. – Кажуть, що є люди, з якими можна робити революції, – от він був готовий робити все, якщо чітко розумів кінцевий результат. Хто, як не я? Може, він собі й поставив таке запитання і пішов воювати, виконувати своє завдання. Його життя однозначно заслуговує на повагу».
27 квітня, виконуючи бойове завдання під Попасною, що на Луганщині, Юрій Онисик загинув. Голова Сокільницької громади, звідки родом хлопець, того дня написав: «Нема слів, які би втішили батьків, дружину, сестру Юрія. Біда для родини, для всіх близьких. Без батька залишилася п’ятирічна донечка. Співчуваю всім серцем у вашій непоправній втраті – її неможливо осягнути і прийняти. Кожен із нас довіку в боргу перед цим хлопцем…»
У небесному батальйоні щодня нові й нові герої. Пам’ятаємо про їхню жертву, схиляємо голови перед їхніми подвигами і щодня дякуємо їм за чин.
