Життя талановитого хіміка, пластуна, інтелектуала, мандрівника – Олексія Тарасьєва – трагічно обірвалося на війні з російськими окупантами. У Політехніці про нього згадують як про світлу, життєрадісну, надзвичайно освічену людину з неймовірним почуттям гумору. Він надихав друзів своєю ерудованістю, вражав простотою у спілкуванні, а своїм прикладом вчив боротись і не здаватися.
Заступник декана магістратури Інституту хімії та хімічних технологій Олександр Іващук познайомився з Олексієм ще під час навчання. Він одразу запам’ятався йому, адже був дуже хорошим хлопцем, інтелектуальним, всебічно розвиненим. Останніми роками вони тісно не спілкувалися, але спогади про студентські роки, спільні походи в гори, навчання дуже яскраві.
«Олексій навчався на кафедрі технології органічних продуктів і був на рік молодший за мене. У нього було чудове почуття гумору, з ним завжди хотілося спілкуватися, а ще здавалося, що він добре орієнтується у будь-яких питаннях, таким освіченим він був. Я не знав, що він член Пласту, але ми кілька разів ходили з ним у гори, тому помічав, що Олексій дуже це любив: займався скелелазінням, причому їздив на круті спуски, вирушав у гірські походи, після повернення розповідав багато історій. Мені невимовно жаль, що все так сталося, і дуже важко усвідомити, що його більше нема… Правду кажуть, що росіяни на війні втрачають негідників, а в нас щодня гинуть найкращі люди. Олексій Тарасьєв, без сумніву, був одним із таких», – ділиться спогадами про товариша Олександр Іващук.
Якщо Олексій про щось говорив, то неодмінно підкріплював свої слова вчинками, був виваженим, у розмові спокійним, а в кожній компанії його вважали за свого. Так відгукується про Олексія Тарасьєва доцент кафедри фізичної, аналітичної та загальної хімії Володимир Реутський. Він розповідає, що познайомився з Олексієм ще під час інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?». Хоча вони й не грали в одній команді, та завжди мали про що поговорити.
«Я був знайомий з Олексієм більш як п’ятнадцять років. Він запам’ятався мені дуже інтелектуальною людиною, що могла знайти спільну мову практично з будь-ким. Але водночас – ніколи не говорив надміру, не «давив» тебе своїм авторитетом, хоча справді знав дуже багато. Якось під час гри він відповів на запитання, відповіді на яке ніхто не знав, а тоді жартома сказав, що просто варто більше читати білогвардійські романи про російсько-японську війну. Сказати, що ми були вражені, – це нічого не сказати. Після закінчення навчання він вступив до аспірантури, але, на жаль, через певні обставини не зміг її закінчити. До цього, як і до багатьох інших речей, ставився по-філософськи, сказав: «Значить, так мало бути».
Олексій вирізнявся з-поміж інших не тільки зовнішністю, а й навіть певними дрібницями, характерними тільки для нього. Наприклад, скільки його знав, він завжди палив люльку. Був пластуном, з дитинства виховувався в цій парадигмі, тому належав до когорти тих, про кого я міг подумати, що підуть воювати. Власне, так і сталося…» – розповідає Володимир Реутський.
Ось уже кілька днів фейсбук рясніє повідомленнями про загибель Олексія Тарасьєва. Спогадами про нього діляться рідні, друзі, члени Пласту. Сестра нашого випускника – волонтерка і керівниця Благодійного фонду «Крила надії» – Наталія Ліпська в коментарі tvoemisto.tv зазначила, що на початку війни її брат пішов до територіальної оборони ЗСУ і був бойовим солдатом-медиком.
Юрій Юзич, голова Крайової пластової ради Пласту – НСОУ, на своїй фейсбук-сторінці написав про Олексія: «Сьомий загиблий пластун починаючи з 24 лютого. Друзі його знали під пластовим псевдо «Чахл». У 1990-х роках виростав у гуртку «Лісовики» підготовчого куреня імені Дмитра Мирона – «Орлика». Він фанатів від мандрівництва, любив походи і пішов в останній похід, як і патрон його пластового юнацького куреня, боротися за Україну…».
На завершення розмови Володимир Реутський каже: «Ми щодня чуємо статистику, але, на превеликий жаль, це не просто цифри, а життя справді найкращих українців. І якщо у твоєму колі є багато хороших людей, тоді війна підходить до тебе ближче і ближче…».
Олексій Тарасьєв був особливим, у чомусь – унікальним, а також, безсумнівно, гідним та справжнім. Спільнота Львівської політехніки сумує разом з його друзями й родиною. Обіцяємо пам’ятати його подвиг і бути гідними його жертви.
