Нині у складі Національного університету «Львівська політехніка» функціонують дев’ять коледжів. Про деякі з них ми вже розповідали. Кожен з них має свою, так би мовити, нішу, свої спеціальності та свою родзинку. Кожен по-своєму цікавий. Мене як журналіста цікавить, насамперед, людський фактор: колектив, його керівник, мікроклімат, що значною мірою визначає якість освіти і конкурентоздатність випускників на ринку праці.
Нагода розповісти саме зараз про Технологічний коледж Львівської політехніки пов’язана з тим, що цей навчальний заклад, який не один раз змінював свої назви, у ці дні відзначає своє 70-річчя. Починався він як Електромеханічний технікум. Будете вельми подивовані, довідавшись, що 1947 року він розташовувався у… палаці Потоцьких. У повоєнний час радянській владі нічого іншого на думку не спадало. Не до красот архітектури і мистецтва їй тоді було.
А розпочнемо свою розповідь зі спілкуванням із директором коледжу, кандидатом технічних наук Іваном Васильовичем Костюком. Звивистими шляхами йшов він до цієї посади.
– Отже, народилися Ви, Іване Васильовичу...
– 1958 року у Львові, на Майорівці. Тепер це цивілізований район Львова, а тоді це була далека околиця, по суті, село.
– А батьки Ваші звідки?
– Є у Золочівському районі невеличке містечко Поморяни. А неподалік від нього маленьке село Богутин. Батько був військовим інженером, будував дороги, а мама дуже добре вчилася у Поморянській школі, от її і скерували на учительські курси. Викладала українську мову і літературу. На жаль, вони вже обоє пішли із життя.
Наша довідка
У селі Богутин (колись там було 200 номерів) добре пам’ятають батька Івана Васильовича – Василя Кіндратовича. Він був одним з перших жителів села, який після війни став офіцером Радянської армії. Відзначався міцним фізичним гартом і доброю душею. Вже після звільнення у запас, працюючи у Львові у шляхо-ремонтному управлінні, намагався допомогти, чим міг, мешканцям свого рідного села. Мама Івана Васильовича разом із чоловіком-офіцером подорожувала багатьма місцями неозорих просторів колишнього Радянського Союзу. Коли оселилися у Львові на Майорівці, то у 42-й школі не знайшлося місця викладача української мови і літератури. Іван Васильович не встидався признатися, що колишня вчителька тривалий час працювала у тій школі, де він вчився, прибиральницею і дуже сумлінно виконувала свою скромну роботу.
– Іване Васильовичу, Ви у школі добре вчилися?
– Без трійок. Школа на робітничій околиці була далеко не з кращих, принаймні на той час. Зараз її добудували. Нею керує енергійний директор. Часи змінюються. Після 8 класу вступив у коледж, яким зараз керую. Тільки тоді він мав іншу назву – Львівський технікум радіоелектроніки на нинішній вулиці Чупринки. Закінчив навчання 1977 року за спеціальністю «Радіоапаратобудування»
– Служили в армії?
– Служив у авіації. Міг би служити на більш відповідальній посаді, але «особістам» здалося, що дівоче прізвище мами має якесь єврейське коріння.
– Знаю, що Ви випускник радіотехнічного факультету Львівської політехніки.
– Так, вступив до Політехнічного інституту в 1980 році через підготовче відділення, яке давало серйозну допомогу абітурієнтам. Я добре знав математику і на випускних іспитах з підготовчого відділення встиг ще кільком хлопцям допомогти розв’язати задачі.
– Я завжди запитую колишніх випускників, хто з викладачів залишив у спогадах найпомітніший слід?
– Таких було чимало, але насамперед я б згадав добрим словом Богдана Андрійовича Мандзія і Любов Іванівну Закалик.
– Як складалася Ваша подальша освітньо-наукова кар’єра?
– Від 1985 року, після закінчення радіотехнічного факультету, працював стажистом-дослідником у науково-дослідній лабораторії, потім інженером, молодшим науковим співробітником. З аспірантури мене відрахували, бо я достроково захистив кандидатську дисертацію. А захист проходив у доволі престижному, як на той час, Ленінградському електротехнічному інституті, де відомий винахідник Олександр Попов «придумав» радіо. Захист пройшов успішно. Не було жодного голосу «проти». До речі, я дуже вдячний проректорові Львівської політехніки Олегу Михайловичу Матвійківу, який у той час навчався в аспірантурі цього інституту і завжди допомагав з поселенням в гуртожитку, адже знайти місце для ночівлі в Ленінграді було великою проблемою.
Після захисту дисертації мене прийняли на кафедру конструювання та технології виробництва радіоапаратури. Це та кафедра, на якій нині працюють проректори університету Володимир Андрійович Павлиш та Роман Орестович Корж і де свого часу працювали ще один проректор Дмитро Васильович Федасюк та Олександр Володимирович Шишка. А згадуваний Олег Михайлович Матвійків, директор університетського видавництва Іван Павлович Паров’як та Володимир Зеновійович Пашкевич були моїми студентами. Коли 1991 року деканом радіотехнічного факультету став Іван Никифорович Прудіус, він запросив мене працювати у нього заступником.
– Яку дисципліну викладали у Львівській політехніці?
– Я вів чимало предметів, які були на стику радіотехніки і механіки, зокрема, вони стосувалися захисту радіоелектронної апаратури від вібрації, що було пов’язано з моєю дисертаційною роботою.
– Ви були вимогливим екзаменатором? Студенти Вас боялися?
– За весь час моєї викладацької роботи у Політехніці був відрахований лише один студент. І не через те, що так вже погано вчився та не ходив на пари, а через те, що намагався впливати на свої оцінки різними шляхами, зокрема через проректорів…
2004 року утворився Інститут новітніх технологій та управління імені В’ячеслава Чорновола, який очолив Василь Михайлович Когут. Я став першим проректором цього інституту. Після його реорганізації і приєднання до Львівської політехніки ректор Юрій Ярославович Бобало запропонував мені виконувати обов’язки директора коледжу, який тоді очолював Микола Михайлович Олійник. Царство йому небесне…
– Ви проходили через вибори трудовим колективом?
– Звичайно.
– Який Ваш принцип керівництва?
– Я людина демократична, але вимагаю дисципліни і відповідальності, якості роботи, іншими словами – якості освітніх послуг і виховної роботи.
– Скільки студентів навчається зараз у Вашому коледжі?
– 1360. На контрактній формі навчання – 516 осіб, за кошти державного бюджету – 844. Як бачите, контрактників у нас багато. Це наші зароблені кошти. Але значну суму їх «вимивають» комунальні послуги, які цього року зросли відсотків на 20. Міністерство освіти і науки хронічно недофінансовує усі навчальні заклади. Господарство наше велике. Маємо два навчальні корпуси, гуртожиток на 300 місць.
– Гуртожиток «завантажений»?
– Перевантажений. Доводиться ущільнюватися. Студенти ставляться до цього з розумінням. Взимку буде легше, коли відбудеться випуск.
– Яка платня за гуртожиток у місяць?
– Цього року – 332 гривні. Не до порівняння з вартістю орендованого помешкання.
– Яких фахівців готує коледж?
– У нас 4 відділення. На відділенні комп’ютерних технологій – дві спеціальності: комп’ютерна інженерія і комп’ютерні науки. Економічне відділення готує фахівців за трьома спеціальностями : підприємництво, торгівля та біржова діяльність, економіка та туризм. Юридичне відділення має лише одну спеціальність – право. Відділення мистецтв (це окремий корпус на вулиці Олени Кульчицької, де були колись відомі Міжреспубліканські курси модельєрів вищої кваліфікації) готує дизайнерів трьох спеціалізацій: дизайн одягу, дизайн інтер’єрів та дизайн стилю, зачіски та візажу.
– Як і в попередні роки, усі коледжі Львівської політехніки виконали державне замовлення. Якою у вас була цього року конкурсна ситуація?
– Дуже втішна для нас. Якщо є високий конкурс, значить навчальний заклад має майбутнє. На комп’ютерні спеціальності цього року був небувалий конкурс – 10,5 осіб на місце. І це реальний, а не віртуальний конкурс, коли подають заяви, а потім не приносять оригінали документів. У нас складали вступні іспити. Середній конкурс по коледжу, як жартують, середня температура по лікарні, – 4,2 особи на місце.
– Скільки Ваших випускників продовжують навчання у ВНЗ, зокрема, Львівській політехніці?
– Приблизно 50 відсотків. Малий відсоток дизайнерів, які закінчують коледж, продовжують навчання. Вони відразу йдуть працювати у перукарні, салони, в ательє. Комп’ютерники, економісти продовжують навчання переважно у Львівській політехніці. А от спеціалісти туристичної галузі продовжують навчання здебільшого заочно, бо приблизно 80 відсотків, ще навчаючись у нас, вже мають місце праці.
– Коли професор Наталія Шаховська ще була деканом базової освіти Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій, цікавився у неї, як навчаються ті випускники коледжів, які приходять в інститут на другий чи третій курс. Вона не дала однозначної відповіді, що вчаться краще, аніж ті студенти, які одразу вступили на бакалаврат. Очевидно, системно цього питання в Університеті не досліджували.
– І я не можу сказати, що ми відстежуємо успішність кожного нашого випускника. Але пошлюся на досвід минулих років. Коли деканом радіотехнічного факультету був Іван Никифорович Прудіус, а директором Технічного коледжу – вже покійний Степан Миколайович Мамрич, був створений перший на Львівщині комплекс «університет – коледж». Можливо, випускники коледжу дещо відставали у теоретичних знаннях, але з точки зору професійної підготовки вони були на голову вищі від тих, хто вступив в інститут відразу після школи.
– Скільки студентів ви відраховуєте упродовж року за неуспішність чи пропуски занять?
– У середньому 20–30 осіб. Це переважно з відділення комп’ютерних технологій, де вчитися доволі важко, де багато математики, і здебільшого це стосується комерційників.
– У деяких коледжах мені із гордістю розповідали, що у них працює чимало кандидатів і навіть докторів наук...
– Ми за цим не женемося. Хоча є у колективі 5 кандидатів наук. Викладачі, які приходять з вищої школи, не завжди відчувають специфіку навчання дітей, які вступили до коледжу після 9-го класу.
А тепер послухаємо викладачів коледжу
Юрій Григорович Дерев’янченко, викладач комп’ютерних дисциплін:
– Я теж випускник цього навчального закладу. Коли я був ще зовсім молодим, років 27–28, у Львівському технікумі радіоелектроніки я викладав основи обчислювальної техніки. Вів групу, де вчився студент Іван Костюк, один з найсильніших студентів. Це я кажу, не тому, що він мій директор. Він став директором, бо був успішним студентом. У мене чималий досвід роботи, але щоб не відставати від життя, від викликів часу, треба поповнювати свої знання. От якби у молоді роки, коли ми вчилися, було таке благо як Інтернет…
Журналіст: Є люди поважного віку, яких тримають на роботі, і є такі, за яких керівництво тримається…
Юрій Дерев’янченко: Від добра добра не шукають. Мені тут працювати цікаво і комфортно, хоча надходили і надходять різні пропозиції.
Олександра Михайлівна Куцела, викладач української мови і літератури, голова циклової комісії гуманітарних дисциплін:
– Мушу сказати, що Іван Васильович, хоча за освітою він представник інженерно-природничих наук, глибоко розуміє роль і значення гуманітарної складової у процесі навчання і виховання молоді. Людина справді інтелігентна, але і вимоглива. У нього немає любимчиків і нелюбимчиків серед викладачів (їх у нас 92). Директор цінує людей за діловими якостями. До нього можна підійти з будь-яким питанням. Наші студенти доволі часто перемагають у предметних олімпіадах різного рівня – міжнародних та обласних. Іван Васильович ніколи не відмовляє, коли треба якось матеріально відзначити кращих. Але мене непокоїть низький рівень знань випускників 9-го класу. У школі дітей не привчили до читання художньої літератури. Молодь переважно «сидить» в Інтернеті, у своїх смартфонах. Лексика їхня дуже бідненька – «типа», «короче»… Зі своїми колегами-гуманітаріями намагаюся надолужити прогаяне у школі, збагатити і культуру мовлення, і духовний світ наших студентів.
Коли ми разом з директором коледжу приїхали у відділення мистецтв, що на вулиці Олени Кульчицької, він порадив мені поспілкуватися з ветераном коледжу Тарасом Дмитровичем Мандзевичем, який, окрім того, що викладає, є ще відповідальним за підготовчі курси. Його особиста заслуга є чималою у тому, що на підготовчих курсах навчалося 439 абітурієнтів. Не кожен ВНЗ може похвалитися таким показником.
Тарас Мандзевич: Я один із ветеранів Львівської політехніки і нашого коледжу. Колись працював на одній кафедрі з ректором Юрієм Ярославовичем Бобалом. У Львівській політехніці я працював 10 років, зокрема у Студентському проектно-конструкторському бюро, яке очолювала світлої пам’яті Віра Дмитрівна Лясковська. Мені приємно почути з уст директора високу оцінку моєї скромної праці.
Журналіст: А в чому секрет успіху коледжу, чому до вас йдуть абітурієнти?
Тарас Мандзевич: Я вболіваю за доручену мені справу. Почав з того, що скрізь, де можна, зокрема в Інтернеті, подав свій особистий мобільний телефон. Мені телефонують батьки у будні дні та у вихідні, вранці і ввечері. Запитують, чи можна записати дитину на підготовчі курси? Довелося пройти тривалий, нелегкий шлях, щоб домогтися ліцензії на такий вид освітньої діяльності, як підготовчі курси. Діти вчать українську мову, математику, історію України, географію, рисунок. Курси тривають у різні періоди року і мають різну тривалість. Наші викладачі прагнуть дати дітям якомога глибші знання. 90 відсотків слухачів курсів успішно складають вступні випробування. Результати підсумкової атестації, як правило, збігаються з результатами, які вони показують на вступних випробуваннях.
А що скажуть студенти коледжу?
Діана Юр: Я студентка третього курсу. Вивчаю правознавство. Розумію, що ця спеціальність вимагає глибокого знання законів, постійної роботи над собою. Всі кажуть, що наша судова система корумпована. Але ж комусь треба все змінювати, адже ми йдемо у Європу. Мрію зробити нашу державу справді правовою, справедливою… Я вчуся на «добре», а на «відмінно» не виходить, бо у мене троє менших братів, і я допомагаю батькам опікуватися їхнім здоров’ям…
Тетяна Мойсей: Я також третьокурсниця. Вступила сюди після 9 класу. Хотіла саме на туризм. Подібний заклад є на вулиці Замарстинівській. Але обрала Технологічний коледж, бо чула гарні відгуки, та й в Інтернеті багато схвального. Дехто вступає в коледж, щоб оминути ЗНО. У мене був інший мотив. Чесно кажучи, мені школа «приїлася». Хотілося нових вражень. Туризм – це пізнання чогось нового, нових міст, нових країн, нових людей. Наші викладачі мають зв’язок з керівниками туристичних фірм і нерідко влаштовують нам закордонні тури. Думаю, що після закінчення коледжу знайду собі роботу, адже туризм розвивається, з’являються нові туристичні фірми.
Євген Ребенчак: Я опановую спеціальність «Обслуговування програмних систем і комплексів». Вчитися у нас нелегко. Але треба хотіти вчитися. У нас багато математики. У школі в селі Держів я був відмінником з математики. Викладачі у нас дуже високого рівня, вчать нас за новими стандартами, і вони знають, які запити висувають до випускників комп’ютерні компанії. Після закінчення планую відразу десь знайти роботу і продовжувати навчання заочно.
«Наукам і мистецтвам»
Мене, як журналіста, зовсім не дивує той факт, що у Технологічному коледжі діє відділення мистецтва. Нагадаю, що на фронтоні головного корпусу Львівської політехніки красується напис «LITTERIS ET ARTIBUS» – «Наукам і мистецтвам». Керують цим відділенням, як сам Бог велів, молоді вродливі жінки Наталія Орестівна Брикайло та Ірина Миколаївна Зайшла. Один із професорів Львівської політехніки (інженер – енергетик) якось висловив таке припущення, що в Інституті архітектури, зокрема за спеціальністю «Дизайн», доволі легко вчитися. А директор інституту професор Богдан Черкес заперечив: «У нас своя специфіка: оцінка тієї чи іншої роботи, пов’язаної з мистецтвом, є суб’єктивною. Мовляв, на любов і смак – товариш не всяк…».
Ірина Зайшла: До певної міри це стосується і мистецтва на рівні коледжу. Все починається з того, що всі абітурієнти на всіх спеціалізаціях відділення мистецтв повинні пройти конкурс з рисунку. Вступники працюють над рисунком упродовж трьох годин. Викладачі, які оцінюють роботи, не знають, кому саме вони належать. Усі роботи зашифровані. Роботи перевіряють на відповідність композиції, світлу і тіні, побудові. Крім умінь і навичок, ми даємо ґрунтовну і теоретичну підготовку, зокрема, з історії мистецтва, костюма.
Журналіст: Моє дещо іронічне ставлення до такої тривалої професійної підготовки перукарів (понад два роки, перші два роки – шкільна програма) виникло, коли колишній директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Ярослав Болюбаш розповідав, що в Інституті культури Михайла Поплавського одну годин вивчають тему «заплетення коси» і одну годину «розплетення коси»…
Іван Костюк: Пан Болюбаш іронізував, бо Поплавський хотів робити з перукарів магістрів. У нас перукарі під час захисту дипломного проекту створюють загальний образ: стиль, зачіску, візаж… Уявіть собі, що треба створити образ XVII чи XVIII століття.
– Навіщо так далеко?
– А раптом хтось буде працювати гримером у драматичному чи оперному театрі й треба буде створити сценічний образ якогось монарха чи героя драми? А, крім того, мода має властивість періодично повторюватися.
– Як складаються в подальшому долі випускників?
– Кожен п’ятий продовжує навчання у Львівській політехніці, в Інституті архітектури, де є спеціальність «дизайн». Щодо перукарів, то чимало наших студенток ІІІ–IV курсу, починаючи з другої половини дня у п’ятницю, суботу, неділю, працюють за спеціальністю. Попит є на всі види спеціалізацій. До мене постійно приходять працедавці, зокрема, з підприємства «Ваш костюмер», фірми «Світлячок» (пошиття карнавальних костюмів). Багато перукарень просять хлопців, але їх, на жаль, тільки п’ятеро.
Журналіст: Цікавий факт щодо перукарень. Як відомо, німці ввійшли у Львів 30 червня 1941 року. Я гортав підшивку газети «Вільна Україна» за той рік. Останній номер газети вийшов 28 червня. У ньому на останній сторінці було лише одне коротеньке рекламне оголошення: «Перукарні і лазні працюють у звичному режимі». Мовляв, війна війною, а стригтися і митися треба завжди…
Ірина Зайшла: За словами Антона Чехова, у людини все повинно бути прекрасним. Є різні види стрижок, завивок, фарбування волосся. Особливо цікаво подивитися на справжні витвори мистецтва, коли наприкінці січня відбуваються демонстрації дипломних проектів перукарів під різними назвами, скажімо, «Снігова королева», «Саламандра», «Краса по-українськи» тощо.
Дівчина з косою
Коли я попросив керівників відділення познайомити мене з майбутньою перукаркою, мені порадили поговорити зі студенткою IV курсу Роксоляною Петровською. Чорнява дівчина з гарною косою. Згадалося: «Ой, не ріж косу, бо хорошая»…
Роксоляна Петровська: Я косу ношу постійно. Це якось вирізняє тебе із загалу дівчат. У цей коледж я вступила після трьох місяців навчання на підготовчих курсах. Вивчала українську мову і рисунок. Навчання тут цікаве. Наші викладачі справді творчі люди. Не маю сумніву, що знайду роботу. Наше покликання – дарувати людям красу і добрий настрій.
Алло! Ми шукаємо таланти!
Оксана Юріївна Касіян, культорганізатор, випускниця Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого:
– Справді, можна сказати, що наші студенти від сесії до сесії живуть весело. Тих, хто вміє і хоче співати, танцювати, декламувати, ми вже з першого курсу запрошуємо до гуртків художньої самодіяльності через кураторів груп. Деякі хлопці і дівчата самі приходять до нас. Торік загалом провели понад 30 культурно-масових заходів. Ми були переможцями молодіжного фестивалю туристичної пісні «Бабине літо» у номінаціях «Патріотична пісня», «Розповідь, бувальщина», призерами конкурсу авторської та патріотичної пісні, присвяченої Дню студента. Вже традиційними для нашого навчального закладу стало відзначення Дня знань. До свята Покрови та Дня захисника України проводимо «Козацькі забави». До Дня української писемності та мови – «Мова – неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного надбання». Шевченківські дні відзначаємо читаннями «В душі народу – Кобзареве слово». До Дня матері – «Вона – любов. Вона – печаль і втіха». Проводимо також тематичні тижні та доброчинні акції. З нетерпінням наші студенти очікують сповнене гумору і поетичності відзначення Дня святого Андрія: «Покажи, Святий Андрію, яка моя доля».
Фізкульт-привіт Технологічному коледжу!
Володимир Володимирович Леськів, керівник фізичного виховання:
– У здоровому тілі – здоровий дух! Про це завжди пам’ятають у Технологічному коледжі. У розпорядженні студентів – два спортивні зали, два тренажерні зали та один спортивний майданчик. Минулого року наші студенти стали переможцями обласних змагань серед студентів навчальних закладів з легкої атлетики (біг на 400 метрів та 1500 метрів), волейболу та плавання, а також призерами змагань з легкої атлетики (стрибки у довжину), настільного тенісу, бадмінтону, пляжного волейболу, баскетболу та гирьового спорту. Серед найкращих – Тетяна та Софія Фесун, Марта Чепіль, Світлана Рехман, Ярина Жовнір, Оксана Климів, Тетяна Мойсей, Тетяна Андрущак, Анастасія Матвійчук, Анастасія та Юлія Мартинюк.
Що очікує Технологічний коледж у майбутньому?
Директор Іван Костюк:
– Цьогорічна вступна кампанія була для нас особливо вдалою. Але ми аж ніяк не можемо дозволити собі почивати на лаврах. Прийнятий нещодавно Закон про освіту є для нас позитивним. Передусім, зберігається ступеневість навчання. Випускники можуть продовжувати навчання на бакалавраті на ІІ–ІІІ курсі за скороченою програмою. Фінансування залишається державним. Але ще очікуємо прийняття окремого закону про професійну освіту. Ми можемо готувати кваліфікованих робітників або проводити фахову передуніверситетську підготовку. Якщо пролінцензуємо спочатку 10 відсотків бакалаврів від загального ліцензійного обсягу, потім 20, 30, то зможемо залишитися у структурі Львівської політехніки. Якщо ж будемо окремим навчальним закладом, то доведеться думати про якийсь комплекс з нашим університетом. Ми на цю тему вже говорили з директорами коледжів. Ми би дуже хотіли в майбутньому бути разом з Львівською політехнікою. Нам не заважають, нам допомагають. Відчуваємо постійну підтримку ректора Університету професора Юрія Бобала, нашого безпосереднього куратора проректора Романа Коржа та інших керівників. Під «парасолькою» Львівської політехніки нам надійно і спокійно.
P.S. 13 жовтня цього року, перед Покровою, у навчальному корпусі коледжу на вулиці Демнянській пройдуть «Козацькі забави». Початок о 12:00. А 21 жовтня у Технологічному коледжі відбудеться День відкритих дверей. Початок об 11:00.
