Віднедавна українців часто називають ІТ-нацією. У містах можна побачити офіси десятків компаній, однією з найбільших з яких є SoftServe. Сьогодні це успішна міжнародна компанія, з 7000-м штатом, офісами у різних країнах світу та українським корінням. А колись у Львові її заснували кілька активних студентів, з парою комп’ютерів та великим бажанням працювати. Ми поспілкувалися з випускником кафедри автоматизованих систем управління Львівської політехніки Тарасом Вервегою – співзасновником та членом Ради директорів SoftServe, меценатом – про заснування та цінності компанії, її взаємодію з навколишнім світом, свідоме благодійництво, реалії української ІТ-освіти та навички, що потрібні сучасній людині.
– Коли розпочалася Ваша кар’єра у SoftServe?
– Я приєднався до компанії у вересні 1994 року, коли закінчив університет. Середня зарплата на той час була 10–20 доларів, отримувати 50 вважалося розкішшю. Один комп’ютер на той час коштував 4000 доларів. Тож ми шукали, зичили гроші та змогли придбати для компанії 2 комп’ютери. Інтернет був лише у центрі міста. Всього дві локації, з якими треба було домовлятися заздалегідь. Код скидали з робочого комп’ютера на дискету, їхали в центр. Часом доводилося повертатися в офіс і перезаписувати чи дозаписувати інформацію на дискету. Пересилали це зазвичай 1–1,5 години, зв’язок міг бути нестабільний. З клієнтами комунікували американці. Раз в день ми виходили з ними на зв’язок – читали, що прийшло на нашу пошту вчора, і відповідали на цей лист. Так і працювали – з 12-годинною затримкою у часі.
– Не страшно бути першопрохідцями?
– В 20 років здається, ніби знаєш усе. З віком все більше враження, ніби не знаєш нічого.
Та американська компанія з часом не змогла функціонувати і закрилася. Ми почали шукати власних замовників. Це було непросто – адже глобально українцям не довіряли. Спершу нам вдалося отримати канадське замовлення, потім американські.
В цьому і полягає суть бізнесу – ти маєш розв’язати питання, які іншим непідвладні, які здаються неможливими, бо попередні 100 людей пробували і не змогли.
Якщо глобально, то основою цього процесу був 200% фокус на роботі, на розвитку компанії. Ми працювали по «25» годин на добу, без вихідних. Тим більше тоді не було стільки ресторанів і барів (сміється). Робота була всім. У такому режиму ми працювали щонайменше 7 років. Зате компанія постійно росла – на початку 2000-х налічувала близько 150–200 працівників. Нашим бажанням було створити довгострокову та глобальну компанію.
– Звідки брався ентузіазм?
– В 1990-х мати натхнення до роботи було дуже просто. По – перше, заробляти хоча б 20–30 доларів у місяць було класно. По – друге, це надзвичайно цікава робота. По – третє, в той час можливість поїхати в іншу країну була фантастикою. Тож додатковим стимулом було те, що ти міг раз в рік поїхати закордон, по роботі зустрітися з цікавими людьми. Здається, наче як займалися програмуванням у 1993 році, так і у 2018 займаємося. Як це може не набриднути за 25 років? Проте набридає займатися одними і тими ж речами, а коли бізнес росте – це завжди цікаво.
За 25 років компанія стала найбільшою в Україні, однією з найбільших у Східній Європі та вже займає певне місце у світі. І масштаб компанії дозволяє робити глобальні речі.
– Яким на Вашу думку є рівень української ІТ-освіти?
– Якщо у людини температура була 39, а стала 38.6, щось змінилося? Оце і стан є нашої освіти – температура падає. Треба віддати їй належне щодо математики, яка є основою програмування, – багато випускників мають цю математично-алгоритмічну базу. Та вони не володіють іншими навиками: роботи в команді, використання новітніх технологій, бізнес – грамотності, самопрезентації. Цьому не вчать в університетах, хоча це необхідні складові успіху.
Окрім технічної освіти, людині потрібно вміти спілкуватися, володіти так званими «soft skills» для взаємодії з членами команди та замовниками.
На щастя, вже є декілька навчальних програм, на яких це враховують. Наприклад, «Комп’ютерні науки» в УКУ чи програми «Інтернет Речей» та «Штучний інтелект» у Львівській політехніці. Ми також долучилися до їхньої діяльності: компанія їх співфінансує, вони засновані нашими працівниками і деякі наші співробітники там викладають.
Сьогодні Україна вже має свою репутацію на світовому ІТ-ринку. Найбільшим здивуванням для наших партнерів є низький рівень входу технологій у повсякденне життя людей при такому потужному ІТ-секторі. Ми намагаємося це змінити.
Фото: Надія Миколаєнко