Цього року 9 березня відзначаємо 209 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. У роковини народження Кобзаря оголошено Всеукраїнський конкурс есе учнівської та студентської молоді «Мій Шевченко» Група ФЛ-12 взяла участь у ньому. Студенти підготували свої есе про Шевченка, виступили на занятті «Сучасна українська мова». Вони сприймають Тараса Григоровича Шевченка як вільного, модерного, сучасного митця.
Анастасія Журбенко написала у своєму есе: «Автопортрет Шевченка 1848–1849 років викликає чимало дискусій в нашому суспільстві й дотепер. Проте, на мою думку, саме він є найбільш самостверджувальним. Комусь оголеність може здатися богемністю, ба навіть епатажем, але у ній прихований інший сенс – відкриття своєї людськости, вразливости, автентичности. Шевченко любив процес пошуку власного «я», тож у цій праці виражає прохання, щоб його полюбили таким, яким він є, а не змушений здаватися. Лише повернення до початкового природного стану врятує свідомість від відчаю, що зазнав внутрішній світ молодого чоловіка протягом останніх років».
Марія Лучка пише: «З раннього дитинства нам нав’язали думку, що Тарас Шевченко простий старенький дід у кожусі, бідний кріпак, який писав вірші про тяжку долю України. Блюзнірство приписувати йому лиш такі вислови. У житті він був геть інакшим. Варто лиш прочитати спогади кількох друзів Шевченка, як перед нами постає зовсім інший Тарас: стиляга, успішний портретист та затятий націоналіст. Згадаймо слова Івана Драча:
Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом».
Іванна Сирко відзначила: «Шевченко для мене – це надія, це не вусатий дідусь з портретів у школі, а хоробра людина, яка жила, раділа, вірила та любила. Навіть у найтемніші часи свого життя та не менш темні для України, він писав, писав про світле майбутнє, про перемогу добра над злом:
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Анастасія Пегитяк додає: «Зрештою, творчість нашого пророка і закладені у неї революційні ідеї стали головним спектром утворення справжньої української ідентичности. Тарас Григорович Шевченко не тільки руйнував марні уявлення про чуже, але й просував «своє», таким чином будив українську націю від сну, зберігши у часи бездержавності наше прагнення до волі».
Христина Лукашевич нас усіх переконує: «Сьогодні, коли ворог топче своїми чобітьми наші подвір’я, коли рідна земля вмивається слізьми, оплакуючи своїх синів-воїнів, коли тисячі дітей викрадено зі своїх домівок, коли кожне українське серце до болю ненавидить ворога-окупанта, ми вчитуємось і розуміємо кожне Тарасове слово. Україна переможе в цій війні, бо так хотів Тарас».
Студентки Сирко Іванна та Цвігун Наталія надіслали свої есе на конкурс.
Доцент катедри української мови Оксана Литвин, підсумувавши всі висловлені думки, звернула увагу студентів на те, що сьогодні Шевченко надихає молодь, адже довів, що сильна й дієва мрія відкриває всі шляхи перед нами.