Віталій Дейнека та Андрій Карпушин – студенти третього курсу Інституту будівництва та інженерних систем. Хлопці розповіли про своє навчання у Кінгстоні, про перші враження від Лондона та дали поради студентам, які теж планують їхати вчитися за програмою Еразмус+.
– Як ви потрапили до Лондона на навчання?
– Ми дізналися про програму Еразмус+ від студентів, які вже їздили вчитися за кордон. Тож пішли в Центр міжнародної освіти про все розпитати. Звідти нас скерували до координатора нашого Інституту, який відповідає за поїздки. Координатор розповів, що податися на навчання за кордон можна на третьому курсі (хоча з інших інститутів поїхали студенти четвертого та навіть шостого курсу). Була ще програма у Туреччину та Швецію, але він порадив нам поїхати до Англії, бо інші студенти мали позитивний досвід саме в цій країні.
Стали збиратися, проте почалася пандемія, і про ідею навчання довелося забути. Хоча до того ми вже написали мотиваційного листа й підготували всі документи, включно із сертифікатом, що засвідчує рівень володіння англійською мовою. Ми були впевнені, що нікуди не поїдемо, та раптом нам зателефонували і сказали, що за три тижні маємо летіти. За цей час потрібно було купити квитки, оформити візу та знайти житло. Владнати питання з Політехнікою теж було непростим завданням, адже треба було підписати індивідуальні графіки, а з переходом на іншу спеціальність не знали, у якій ми групі, бо через карантин перебували вдома. Координатор допоміг знайти перелік наших викладачів, а одногрупник підписав індивідуальні графіки. Не знали ми й того, чи відкриють нам візу, адже затримувався лист із запрошенням на навчання від університету. Та все ж урешті купили квитки, в останній момент знайшли житло й оформили термінову візу.
– Які були перші враження, коли ви прибули до Лондона? Чи справді англійці такі ввічливі, як ми їх уявляємо? І де ж ви живете?
– Вражень дуже багато. Англійці справді надзвичайно ввічливі, ми жодного разу не бачили, щоб хтось показав своє невдоволення. Слово «вибачте» найчастіше чути з усіх боків. Для нас було відкриттям, що двоповерхові червоні автобуси їздять не тільки в Лондоні. А ще нас вразила тутешня цегла. Це натуральна і найкраща цегла, яку ми бачили у своєму житті. Єдине пояснення, чому будинки мають такий гарний вигляд, – унікальний колір цегли.
Коли ми приїхали, треба було пройти двотижневу самоізоляцію. Житло ми шукали самі, і це було дуже складно, адже ціни тут високі. Дешеве житло – кімната в будинку на декілька осіб. У нашому випадку це чотири кімнати, де живуть четверо людей, а кухня та ванна спільні. Дешеве житло коштує приблизно 450 фунтів з особи плюс плата за комунальні послуги – не менше. Ключовим моментом було знайти житло біля університету, адже транспорт тут дуже дорогий.
– Розкажіть про навчання. До якого університету ви потрапили?
– Ми вчимося у Кінгстоні. Усі корпуси університету новенькі, а бібліотека взагалі стала для нас величезним відкриттям. На кожному з поверхів є простір зі столами, де студенти можуть вчитися, а на всіх, крім першого, – бібліотека, де є столи з комп’ютерами. На кожному Macbook є вихід до навчальної платформи університету. Університет дуже комфортний для студентів, у всіх корпусах і коридорах є столи та крісла, біля кожного – зарядний кабель або розетка.
Тут, у Кінгстоні, на річне вивчення дають чотири предмети. Навчальний процес більше розрахований на самоосвіту. У зв’язку з пандемією лекції проводять дистанційно через навчальне середовище університету. Практичні заняття відрізняються від тих, що є у Політехніці. Студент вивчає лекційний матеріал, який йому надіслали, виконує завдання та приходить на заняття із запитаннями до викладача. Практичні радше нагадують семінари, де викладач відповідає на запитання студентів.
Є й очні лекції, які треба відвідувати. На одну з таких лекцій ми прийшли і сіли далеко від викладача (тут немає парт, лише круглі столи). Викладач увімкнув проєктор, який транслює зображення на чотири стіни, і ми зрозуміли, що хоч би де ти сів, усе побачиш і почуєш.
Раз чи два на тиждень є лабораторні та практичні роботи. Лабораторні треба захищати, і без халата та спеціального взуття з металевим носком на заняття не пустять. Також студенти Кінгстона безплатно користуються двоповерховими автобусами, які прямують до корпусів та гуртожитків, що дуже зручно.
– Чи обов’язково добре знати англійську, щоб вчитися в Англії?
– Взагалі вимагали рівень В2 і радили піти на курси й отримати сертифікат (хоча ця умова не була обов’язковою, та сертифікат однозначно підвищував шанси). Ми так і зробили, – каже Андрій. – Та якщо у вас рівень англійської нижчий за В1, то шансів потрапити на навчання за кордон немає, проте є чудовий привід його підвищити. Найважче зрозуміти термінологію. Хоча навіть якщо чогось не розумієш, то є субтитри у відеолекціях. Спочатку було складно сприймати мову, тепер уже значно простіше.
– Чи дала вам Політехніка підґрунтя для подальшого навчання?
– Навчання у Політехніці і в Англії дуже відрізняється. Політехніка забезпечує надзвичайно великий обсяг знань, щоправда, не факт, що всі вони нам знадобляться. У Кінгстоні курсову роботу з будівельної механіки задають у програмі Excel (треба підібрати правильний баланс, щоб колона не впала): дано всі параметри, за якими програма сама все рахує. У нас був такий самий предмет у Політехніці – нам треба було самостійно проводити дослідження та писати на десять сторінок тільки розрахунки. У Кінгстоні стежать за кожним студентом і не дають йому «випасти» з навчального процесу. У Політехніці маєш прийти підготовленим до лабораторної роботи, показати викладачеві, що ти знаєш, що треба робити. У Кінгстоні ти приходиш на лабораторну, і тобі пояснюють, що маєш зробити, з тобою ж виконують завдання. Усі лабораторні, які нам задають у цьому університеті, ми вже робили у Політехніці. Тож можна сказати, що вже загартовані.
– Що порадите студентам, які теж хочуть поїхати вчитися за програмою Еразмус+?
– Довго не роздумувати, а їхати. Ми б ніколи не подалися на цю програму, якби й далі сумнівалися щодо своєї англійської. Я, наприклад, – каже Віталій, – ніколи раніше не був за кордоном чи на морі, а буквально кілька тижнів тому ми побували на Ла-Манші. Тому, довго роздумувати не треба – треба діяти. Англійська потрібна в кожному разі, якщо є можливість піти на курси – йдіть.
