26 вересня доценти Львівської політехніки Наталія Семенюк, Галина Дудок та Володимир Моравський разом зі студентами Інституту хімії та хімічних технологій і професоркою Вікторією Гавриляк відвідали конференцію «Шлях професійного зростання в реабілітації та протезуванні» у Центрі UNBROKEN. Захід об’єднав провідних фахівців, які вже понад три з половиною роки допомагають пацієнтам з ампутаціями, і дав студентам можливість зануритись у реальний практичний досвід.
Під час конференції обговорювали ключові теми — від освітніх потреб у реабілітації та протезуванні до психологічної підтримки пацієнтів, а також особливості фізичної та ерготерапії. Для майбутніх біомедичних інженерів це не просто лекції, а можливість зрозуміти, як знання та технології можуть реально змінювати життя людей, що втратили кінцівки.
Захід відбувся у межах проєкту «Комплексна реабілітація та сучасне протезування», який реалізує Благодійний фонд UNBROKEN Foundation за підтримки IREX in Ukraine та Державного департаменту США.
Наскільки актуальною і важливою є тема протезування людей з ампутаціями та їх реабілітації, ми обговорили з доцентом кафедри хімічної технології переробки пластмас Інституту хімії та хімічних технологій Львівської політехніки, гарантом освітньо-професійної програми «Технології ортопедичних та реабілітаційних виробів медичного призначення» Володимиром Моравським.
— На вашу думку, наскільки актуальною є професія біомедичного інженера в наших реаліях?
— Якщо говорити про ортопедію та протезування, то в умовах війни це надзвичайно актуально. І, на жаль, ще дуже довго буде актуально. Бо є величезна кількість військових і цивільних людей, навіть дітей, які вже пережили ампутації, і їм з цим жити все життя. Протез — це не разовий виріб: у дітей ростуть кінцівки, у дорослих теж відбуваються зміни, тому протези доводиться постійно змінювати. Максимальний строк їхньої служби — близько чотирьох років. Тож ці люди з нами надовго. Хочеться, щоб війна швидше закінчилась, але, на жаль, потреба в таких фахівцях буде ще довгий час.
— Чи відчули ви під час конференції, як змінилися підходи до реабілітації в умовах війни?
— Мені складно сказати, бо до війни я цим не займався. Конференція була більше про медичну реабілітацію. І ще, якщо говорити про нашу освітню програму у Політехніці, ми не готуємо реабілітологів — це профіль медичного університету. Але якщо висловити свою думку про те, що я там почув, справді можна помітити, що до 2022 року відбулися зміни у стандартах освіти медичних спеціальностей. Вони перейшли більше в напрям реабілітації замість медичної фізкультури. Тобто ця сфера активно розвивається, і підходи стають більш сучасними й комплексними.
— Чи йшлося на конференції про певні виклики, з якими стикаються наші фахівці у протезуванні військових?
— Так, виклики справді серйозні. Найперше це дуже велика кількість людей і багато складних випадків. Наприклад, подвійні ампутації, на жаль, вже стали майже «нормою». Наводили приклад ампутації одночасно чотирьох кінцівок, який показав, що і з такими травмами можна залишатись активним і навіть водити автомобіль. Другий великий виклик — психологічна підтримка. Потрібні психологи й ментори, які допомагають пацієнтам повірити в себе та повернутися до активного життя.
— На конференції також обговорювали психологічний аспект роботи з пацієнтами. Розкажіть, що саме розглядали?
— У Центрі «Незламні» є служба менторства. Чотири особи — троє військових, які самі використовують протези, й одна цивільна дівчина, що втратила ногу в аварії. Вони працюють безпосередньо з людьми, показують, як можна активно жити з протезом. Наприклад, ментор розповідає: я, на відміну від цивільних чи тих, у кого є всі кінцівки, можу підійти до людини з ампутацією і сказати: «Чому ти лежиш? Вставай, ти зможеш!». Це справді мотивує. Ця служба дуже ефективна, бо люди мають підтримку від тих, хто пройшов через те саме.
— Які вміння, на вашу думку, є ключовими для студентів, що хочуть працювати у сфері протезування та реабілітації?
— Головне — вміння працювати у мультидисциплінарній команді. Протезування виконує не один фахівець: хірург, реабілітолог, психолог, протезист-ортезист — усі вони працюють в одній команді. Кожен бачить проблему зі свого боку, у межах своїх компетенцій, але в результаті треба створити протез, який підійде людині й дасть їй змогу жити максимально повноцінно. У Політехніці крім технічних дисциплін передбачено також гуманітарний цикл. Він дає змогу підготувати фахівців, які зможуть ефективно працювати в таких багатопрофільних колективах і, як наслідок, видавати протез, який справді допомагає людині повернутися до повноцінного життя.
— Чи планує кафедра хімічної технології переробки пластмас розвивати співпрацю з медичними та реабілітаційними центрами, щоб студенти мали більше практики?
— Безперечно. У нас вже підписано два меморандуми — з благодійною організацією «СУПЕРЛЮДИ» і компанією «Ортомобіл». Найближчим часом також плануємо підписати ще низку меморандумів про взаєморозуміння та співпрацю, зокрема з підприємствами «Орто-Крок» і «АРОЛ ПЛЮС». Ці
підприємства є і будуть базовими для проходження студентами практики різних видів і певних лабораторних робіт. Однозначно, на цих підприємствах наша співпраця з роботодавцями не завершиться, і ми будемо й далі розвиватися в цьому напрямі.
— Чи є у вас студенти, які виявляють ініціативу та цікавляться створенням власних інновацій у сфері протезування?
— Так, є дуже мотивовані студенти. Наприклад, студент третього курсу Назар Кудерський ще на першому році навчання створив прототип протеза. На його прохання батьки придбали фундаментальний підручник з анатомії людини і 3D-принтер. Завдяки вивченню літератури й освоєнню техніки він створив низку моделей протеза, які постійно вдосконалював. У нього багато ідей, він вже консультується з компаніями, що працюють з 3D-друком. Це свідчить, що студенти готові до інновацій і дуже мотивовані допомагати людям, які потребують протезування.
