Студенти Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології (групи КБ-206, КБ-206) та Інституту механічної інженерії та транспорту (групи МБ-13, ЛА-11) разом із доцентом катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Юлією Теглівець відвідали єдиний в Україні Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
У цьому музеї повністю збережено автентику того часу (стенди, камери, записи хронік, кадри розстріляних українців). Ця найбільша на заході Україні в’язниця, в якій розміщувалися каральні органи трьох окупаційних режимів, має велике значення для розуміння української історії та для збереження національної пам’яти. Меморіальний комплекс є не тільки нагадуванням про жахіття тоталітарного минулого СРСР, німецького та польського окупаційних режимів, але й застереженням для українців від повторення жахливої трагедії тоталітарного суспільства.
Велика подяка працівникам музею за змістовну екскурсію.
Студенти змогли оглянути вмонтовані в коридорах стенди, на яких подано історію будівлі, прізвища частини розстріляних в’язнів та тексти документів, які регламентували перебування в цій тюрмі у різні періоди, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію. Вони були приголомшені нелюдськими умовами, в яких перебували ув’язнені. Ось фрагменти відгуків студентів:
«Музей-тюрма на Лонцького передає трагічні події політичних репресій, підкреслюючи важливість пам’яті про жертви тоталітарних режимів. Експозиції музею дозволяють зануритися в історію боротьби за свободу і показують важкі умови, в яких утримували ув’язнених» (Марк Федина).
«У музеї відразу відчуваєш важку атмосферу. Воно й не дивно, адже тут було розстріляно велику кількість людей. Бачити всі ті імена з відмітками неможливо без сліз... наймолодшому було всього 13 років. Це ще раз показує, наскільки ми сильна нація, як нас боялися і через що хотіли знищити. Відвідини цього музею змушують замислитися про ціну свободи та людську гідність. Це не просто історичний об’єкт, а місце, яке спонукає пам’ятати про минулі трагедії, щоб подібні події не повторювалися в майбутньому» (Христина Віщук).
«Тюрма на Лонцького – це місце, яке викликає змішані почуття. Відчувається важка атмосфера, що пронизує кожен куточок цієї будівлі. Вражає архітектура тюрми, яка зберегла свій первісний вигляд. Вузькі коридори, маленькі камери та залізні решітки створюють відчуття ізоляції» (Олег Заяць).
«Відвідування музею-тюрми дозволило мені усвідомити масштаб трагедій, що сталися тут, і відчути вагу минулого. Я зрозуміла, як важливо пам’ятати про права людини і боротьбу за свободу. Це місце варте уваги, адже воно спонукає нас замислитися про нашу історію та її уроки» (Софія Винар).
«Музей-тюрма на Лонцького залишив незабутні враження, він змушує замислитися не тільки про свободу слова, гідности та силу духу, але й про минулі часи, коли арештовували людей за неприйнятні погляди щодо тоталітарних режимів» (Дамір Мамян).
«Стіни цієї колишньої в’язниці, яка в різні часи була під контролем польських, німецьких та радянських окупантів, несуть у собі біль і страждання тисяч людей, які тут перебували. Експозиції музею вражають деталізованим відтворенням умов ув’язнення, архівними документами та розповідями про долі тих, хто пройшов через ці жахи. Атмосфера музею зберігає пам’ять про кожного, хто був тут жертвою репресій, і, водночас, нагадує про важливість збереження історії, щоб такі трагедії ніколи не повторилися» (Олексій Лєвочкін).
«Це місце, де кров’ю українських патріотів кувалася наша національна ідентичність. Тут народ усвідомив свою незламність перед обличчям ворога. Місце, де червоний терор знищував тих, хто боровся за незалежність України. Цей музей заслуговує на увагу, адже кожен українець повинен знати цю трагічну сторінку історії, щоб не допустити її повторення» (Катерина Саврук).
