Спудеї нині непосидючі, вони хочуть отримати на лекціях якнайбільше корисної інформації, активно користуються соціальними мережами, інтернетом. Як втримати їхню увагу на лекціях, із користю долучити до навчального процесу? Про це говоримо із завідувачем кафедри містобудування ІАРХ професором Галиною Петришин, колишніми випускниками кафедри, а нині асистентами Наталею Данилко та Романом Любицьким.
– Добре, що студенти нарешті зрозуміли просту істину: здобуті в інституті знання дуже придадуться в житті, – говорить Галина Петрівна. – Водночас і ми маємо дбати про підвищення свого професійного рівня, бути готовими до будь-яких змін у навчальному процесі. Маємо також повсякчас пам’ятати, що згодом вони обиратимуть своїми керівниками тих викладачів, із якими їм комфортно працювати. Тепер щороку редагуємо програми, робимо навчання інтенсивнішим. Якщо, скажімо, раніше на лекції викладали конкретну тему, то тепер достатньо говорити ключовими словами, за якими на смартфонах студенти знайдуть відповідну лекцію. Крім цього, мені не треба малювати, як виглядає той чи той музей, який вони мають запроектувати, бо його легко можна знайти в інтернеті (в освіті просуваємося семимильними кроками). Щоб втримати увагу студентів, даємо їм короткі конкретні завдання, які ніколи не повторюємо (раніше завдання було одне на семестр), бо їх можуть знайти в інтернеті й банально «списати». Їздимо з ними в регіони, спільно пробуємо «вилікувати» міста від якихось застійних проблем: проектуємо сквери, активізацію простору, пропонуємо створювати музеї, робити певні перепланування. Часом до нас дослухаються, часом ні (ми як той дорадчий орган). Заохочуємо студентів брати участь у конкурсах. І не обов’язково у Львові, якщо подібну тематику пропонують інші міста. Так, за проектом наших студентів проходить реновація центральної площі Хмельницького. Їхні проекти втілюють і в інших містах Звичайно, це магістри, які вже є профі. Заохочуємо їх і до міжнародних конкурсів (якщо не треба платити членських внесків). У навчальний процес вводимо чимало інноваційних ідей. Серед них – проектування нових поселень… в Африці. У програмі ж не вказуємо, де воно має бути, а Google дозволяє обстежити будь-яку територію, то чому воно не може «вирости» десь у Сенегалі на березі океану? Нині наша спеціальність, що має назву «Архітектура і містобудування» об’єднала дві колишні спеціальності. А загалом студенти мають пам’ятати, що містобудування – це контекст, без якого не можна проектувати. Його просто треба знати.
Чимало кафедр університету намагаються укладати договори із закордонними вишами про отримання подвійних дипломів. На думку Галини Петришин, для їхніх випускників і так відкрито кордон, бо «наші дипломи визнають у світі, достатньо лише скласти іспит із будівельних норм цієї країни й знати мову». А ось екскурсії, спільні проекти, воркшопи із закордонними університетами тут практикують часто.
Кожен викладач кафедри теж прагне щось змінити у «своєму» предметі. Так, Наталя Данилко удосконалила профільний предмет із містобудування «Територіальне житлове утворення», перетворивши його на модель навчання, що відповідає воркшопам. Тепер студенти щомісяця завершують роботу над певним блоком завдань, які далі вже опрацьовувати не можна. Навчає архітекторів працювати в команді. Як зізнається асистентка, «таку модель запозичили з міжнародних воркшопів, які проводимо спільно з Віденським університетом вже багато років».
Успішно втілює свої пропозиції й Роман Любицький:
– Торік обновили робочу програму з комплексного дослідження архітектурного містобудівного об’єкта, тож нині студенти вчаться працювати з геоінформаційними системами. Це значно полегшує процес проектування. До речі, ЛОДА пропонує всі генплани, розроблені в області, викладати у відповідних координатах в інтернеті.
Ще один штрих, що об’єднує викладачів і студентів – соціальні мережі. Через офіційну кафедральну сторінку вони стають друзями, постійно підкидають якісь цікавинки, оголошення, консультують, відповідають на різні запитання, що надходять навіть уночі. На думку Галини Петришин «завдяки соціальним мережам ламаються бар’єри між викладачем і студентом».
На кафедрі містобудування, як і, зрештою, на інших архітектурних кафедрах, мріють про краще технічне забезпечення, сучасні умови для навчання і проектування, доступний рекреаційний простір: щоб бібліотека працювала цілодобово й студенти мали багато свого простору.