Наполегливість – це універсальна формула успіху. В цьому впевнена учасниця вокального ансамблю «Сузір’я» Маріанна Смерик. Уже чимало років дівчина підкорює співочий всесвіт своїм талантом і величає українську пісню. Докладніше про амбітні плани, мрії та хобі Маріанни Смерик – у нашому інтерв’ю.
– Що спонукало вас вступити саме до Львівської політехніки?
– Львівська політехніка є досить відомим університетом у нашій країні. Насамперед мені сподобалася доброзичлива атмосфера, що тут панує. Персонал навчального закладу запам’ятався своєю привітністю. Для мене дуже важливо, щоб викладачі прихильно ставилися до студентів. На денній формі я провчилася майже пів року. Той період був надзвичайно яскравий. Я й досі беру участь у деяких університетських заходах, та повноцінного студентського життя таки бракує.
– Як у вашому житті з’явилася музика?
– Мабуть, любов до музики передалася мені спадково. Моя мама – диригентка за освітою. У третьому класі батьки вирішили віддати мене на вокал і скрипку. Тож музика вже досить довгий час присутня в моєму житті.
– З чого розпочалося ваше знайомство з ансамблем естрадної пісні «Сузір’я»?
– Зазвичай під час вступу студенти заповнюють спеціальні листівки, де розповідають про свої зацікавлення. Після цього до них телефонують керівники гуртків і пропонують прийти на прослуховування. Якщо прослуховування минає успішно, то тебе приймають до творчого колективу. Вважаю, що це дуже круто, адже так ми стаємо частиною чогось більшого. Вперше я дізналася про «Сузір’я» на посвяті. Тоді й вирішила, що хочу стати частиною цього феєричного колективу. І я щаслива, що ця маленька мрія здійснилася.
– Добрий наставник – стимул до розвитку. Розкажіть, будь ласка, про керівницю ансамблю «Сузір’я» Оксану Спондич.
– Про Оксану Ігорівну я можу розповісти чимало. Вважаю, що нам дуже пощастило з керівницею ансамблю. Завдяки їй у колективі панує доброзичлива атмосфера. Також Оксана Ігорівна завжди дослухається до нашої думки, коли добирає нові пісні. Вона ніколи не ставиться до студентів зверхньо. З нашою керівницею ми спілкуємось і поза заняттями. Вона завжди готова нам допомогти й провести репетицію. Я надзвичайно вдячна Оксані Ігорівні за всі старання, які вона вкладає в наше навчання.
– Хобі й навчання: чи важко поєднувати?
– Колись я думала, що вкрай важко поєднувати навчання і заняття в ансамблі. Як і всі першокурсники, вважала, що з кожним роком навчального матеріалу буде більше. Та це неправда. Ансамбль став для мене персональним шматочком щастя, де я можу розслабитися.
– Які ваші враження від участі в Міжнародному фестивалі народної творчості у Познані?
– До цієї події ми готувалися дуже довго. Впродовж останніх двох тижнів до поїздки ледь не щодня проводили репетиції. Щиро вдячні Оксані Ігорівні, що вона знаходила час, коли ми могли зібратися всім колективом. Підготовка була систематичною. Ми доклали чимало зусиль, щоб поїхати до Познані. Під час війни це зробити непросто. Для мене фестиваль став максимально крутою подією. Не щодня можна побачити колективи з різних куточків світу в національному вбранні. Радію, що на цьому фестивалі ми гідно представили українську пісню.
– Як ви вважаєте: з талантом народжуються чи будь-яка людина може досягти поставлених цілей?
– Ми живемо у XXI столітті, коли особливо популярною є концепція homo faber, тобто людина «будує» себе сама. Покладатися лише на те, що тобі дала природа, – вияв інфантильності. Вважаю, якщо людина справді захоче чогось досягти, то її ніщо не зупинить на цьому шляху. Завдяки своїм зусиллям і любові до праці можна стати успішним.
– Творчість яких виконавців вас надихає? Що слухаєте?
– Я захоплююся творчістю Володимира Івасюка. Його пісні в топі мого плейліста. Якщо говорити про сучасних українських виконавців, то обожнюю Паліндрома, гурти MOTANKA, КАРНА. Нині ці виконавці набувають дедалі більшої популярності. Також мені подобається те, що вони прагнуть популяризувати українську пісню й культуру загалом. Мене вразив кліп Паліндрома, який знято в Народному домі «Просвіта». Його тексти – це не просто набір примітивних рим, а справжня музика зі змістом.
– Яким би ви хотіли бачити своє артистичне майбутнє?
– Насправді я хочу відвідувати ансамбль і після завершення навчання в Політехніці. Дехто з давніх учасників «Сузір’я» й досі приходить до нас на репетиції. Круто, коли хобі не обмежується лише кількома роками. Не знаю, як складатиметься моє життя, та хочу розглядати «Сузір’я» як частину свого майбутнього. Ансамбль дав мені сильний поштовх до розвитку. Вважаю, співати треба навіть попри несерйозне ставлення до музики.
