Одразу після початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Міністерство освіти і науки рекомендувало зупинити навчальний процес у закладах освіти всіх рівнів та відправити учнів і студентів на двотижневі канікули. За певний час частина території України опинилася під тимчасовою окупацією, у багатьох містах і селах тривали активні бойові дії.
14 березня освітній процес відновили в тих областях, де це дозволяла безпекова ситуація. У зоні активних бойових дій опинилося чимало студентів нашого університету, які, попри все, намагалися триматися та продовжували навчання. Серед них і студентка 4-го курсу Інституту права, психології та інноваційної освіти Ангеліна Романюк. Вона проживає в Києві, навчалася і працювала, допоки російські окупанти не прийшли в її місто. Сьогодні дівчина розповідає про особливості навчання в умовах війни.
– Ангеліно, якою була твоя перша думка, коли ти дізналася, що навчання триватиме, незважаючи на активні бойові дії?
– Я зрозуміла, що мені буде важко – як морально, так і фізично. Адже щодня всі думки лише про війну, переживання за своїх рідних, за всіх наших людей та країну. Щиро кажучи, тоді було зовсім не до навчання...
– Ти студентка 4-го курсу, отже, тобі треба писати бакалаврську роботу. Чи була в тебе така можливість?
– Моя рідна Київщина перебувала до квітня під окупацією. Весь час нас обстрілювали, майже цілодобово тривали повітряні тривоги, вибухали снаряди, тож жити спокійно було неможливо. Між тривогами я бралася писати бакалаврську роботу, але переважно це тривало п’ятнадцять хвилин – і знову треба було бігти до бомбосховища. Тому я лише нещодавно серйозно взялася за написання... Тепер уже в спокійному місці. Намагаюся наздогнати втрачений час.
– Чи відчуваєш підтримку, лояльність викладачів і керівництва факультету?
– Звичайно. Нам дуже пощастило з викладачами. Вони й у звичних умовах лояльно ставилися до студентів, а під час воєнного стану я стала відчувати просто якусь нереальну підтримку. Всі переживали, допомагали, та давали зрозуміти, що все ж потрібно самостійно завершити навчання. І бажано на відмінно. Адже журналісти потрібні країні!
– Наскільки змінився твій звичний плин життя в умовах війни?
– Спочатку все змінилося кардинально. Я майже не виходила на вулицю, спілкувалася з друзями лише в соціальних мережах, перестала працювати... Але тепер уже повертаюся до звичного режиму. Робота відновлюється, друзі вертаються додому, вихід на вулицю вже не викликає такого страху, як це було раніше.
– Що ти порадиш студентам, які досі перебувають на окупованих територіях чи там, де тривають бойові дії? Як їм знайти сили для навчання?
– Навчання допоможе перемкнутися. Я розумію, як вам важко. Проте маєте абстрагуватися від усього й розвиватися. Ви потрібні країні! Тож докладіть трішки зусиль і уявіть, як у день нашої перемоги братимете інтерв’ю в героїв України.
– На твою думку, чи потрібне навчання в умовах війни?
– Безперечно, так, адже розвиток важливий завжди. Ми дбаємо про майбутнє країни, а воно неможливе без навченої, розумної молоді. Хоча все ж є міста і села, де люди не можуть сьогодні спати та їсти, не те що навчатися… Я вважаю, що для студентів із місцевостей, які перебувають під окупацією, варто створити якусь окрему програму або відтермінувати складання іспитів.
Отож, попри небезпеку та важкі обставини, навчання дуже потрібне студентам, зокрема для того, щоб в умовах постійного психологічного тиску просто перемкнути увагу, та передусім для розвитку, для майбутнього, для себе.
