Для студентки Інституту поліграфії та медійних технологій Карини Бас другий навчальний семестр був плідний на великі досягнення. Нещодавно дівчина взяла участь у мовно-мистецькій виставці «Мальована мова» і здобула диплом ІІ ступеня. Докладніше про навчання за омріяною спеціальністю, нові досягнення та плани студентки — у нашому інтерв’ю.
— Коли ви зацікавилися дизайном?
— Мій шлях у дизайні почався тоді, коли я вперше взяла до рук олівець і папір. Із самого дитинства я захоплювалася малюванням, передаючи на папері все, що бачила і відчувала. Скільки себе пам’ятаю, стільки й малюю. Тому я швидко зрозуміла, в якому напрямі хочу розвиватись і на кого вчитися. За два роки до того, як вступити до університету, я пішла навчатися в Луцьку художню школу, щоб поліпшити навички, і взагалі поринути в атмосферу творчості й однодумців. Школа дала мені хороші навички, а головне — вона допомогла мені остаточно зрозуміти, з чим я хочу пов’язати свою професію.
— Чому обрали для вступу саме Інститут поліграфії та медійних технологій?
— Я хотіла поєднати дизайн і візуальне медіа, також цікавилась ілюстраціями. Мене надихали дизайнери, які створюють органічні обкладинки для книжок, плакати з різноманітними задумами, — і я знайшла це в Інституті поліграфії та медійних технологій. Також на вибір ЗВО вплинуло місто. У Львові культура й мистецтво в різних його проявах поєднуються і створюють середовище, в якому хочеться творити.
— Які були ваші очікування від навчання та студентського життя?
— Ще до вступу я мала певні очікування, і багато з них справдилися. Я очікувала багато практики — і вона тут справді є, що дуже важливо. Сподівалася також на знайомство з цікавими людьми, з якими нас поєднуватимуть спільні погляди, а особливо на безліч можливостей проявити себе та відкрити в собі щось нове. Уявляла собі й активне студентське життя: фестивалі, конкурси, заходи, де можна цікаво і з користю провести час, затишні кав’ярні біля корпусу, вечірні посиденьки з друзями в гуртожитку. Звичайно, іноді буває важко, але мені здається, що в цьому й полягає студентське життя — в умінні знайти баланс між навчанням, саморозвитком, відпочинком і задоволенням від своєї справи.
— Що спонукало вас взяти участь у мовно-мистецькій виставці «Мальована мова»?
— Щойно нам оголосили мету конкурсу, у мене одразу з’явилась ідея, і я загорілася тим, щоб втілити її на папері. Саме в той час я глибше занурилася в історію будинку «Слово». Багато хто не знає про те, що в ньому відбувалося. Я хотіла спонукати людей дізнатися більше про Розстріляне відродження, зокрема про події, які відбувались у цьому будинку. Нашу мову намагалися знищити впродовж усієї історії, а разом з нею й нашу культуру і саму націю. Адже, як писав Микола Хвильовий: «Нація може існувати тільки тоді, коли вона має свою культуру, а культура — це насамперед мова».
— Як виникла ідея вашої конкурсної роботи? Чи був якийсь конкретний вислів, образ чи емоція, що стали «вихідною точкою»?
— Ідея виникла одразу — як я вже згадувала, ця тема мене дуже цікавила. Події, що відбувалися в будинку «Слово», наочно показують, як радянська влада підло прагнула знищити нас як націю. Працюючи над ескізом, я прослуховувала альбом «Ти (Романтика)» гурту МУР, у якому також згадуються репресії проти української інтелігенції. Усвідомлення масштабів того, як радянщина намагалася стерти українську націю, викликає не тільки лють, а насамперед гордість — за свій народ, за культуру, за мову та ідентичність, яку вдалося зберегти ціною неймовірних зусиль і крові.
— Розкажіть докладніше про створення вашої роботи. Які матеріали та техніки ви використовували?
— Спочатку я намітила все олівцем: розташування літер, підбір шрифтів. Основним елементом стала літера «С» у формі самого будинку. Далі добирала кольори — ключовими стали чорний і червоний, що символічно. Використовувала гуаш, літеру зробила з чорно-білим градієнтом, щоб додати об’єму й передати текстуру легкого диму.
— Наскільки важливим для вас є самовираження через мистецтво? Що ви відчуваєте, коли ваша творчість знаходить відгук в інших?
— Процес самовираження через мистецтво — це не лише спосіб передати свої думки й емоції на папері, а своєрідна комунікація з глядачем, вираження ідей, смислів і цінностей через образи, кольори та слова. Звичайно, кожна людина побачить у роботі митця щось своє. Глядач сприймає ідею через призму свого досвіду, і саме це, на мою думку, є найціннішим — викликати емоцію в людини та спонукати її до внутрішніх роздумів, незалежно від того, що саме вона бачить.
— Яке значення має те, що молодь через творчість виражає свою громадянську позицію та підтримує українське? Як цьому сприяє виставка «Мальована мова»?
— Молодь сьогодні активно виражає свою громадянську позицію, зокрема й через мистецтво. Це надзвичайно важливо для суспільства, адже свідчить про те, що нове покоління усвідомлює свою національну ідентичність, бореться за збереження культури та історичної пам’яті. Для молоді мистецтво — це не лише засіб самовираження, а й інструмент підтримки, єднання, впливу та протесту. Виставка «Мальована мова» — яскравий приклад цього. Завдяки візуалізації національних образів, творів та подій з нашої історії вона дала змогу продемонструвати гордість за український народ, звеличити силу нашої нації, розповісти про її історію, заохотити глядача глибше поринути в неї, надихнути його берегти свою мову, культуру, традиції та бути свідомим громадянином.
