Пам’ять про наших героїв має жити вічно. Саме так вважає студентка Інституту економіки і менеджменту Генріетта Нюл. Нещодавно дівчина взяла участь у Всеукраїнському краєзнавчому конкурсі «От де, люде, наша слава, слава України!» і здобула диплом ІІІ ступеня. Докладніше про навчання за омріяною спеціальністю, нові досягнення та великі плани студентки — у нашому інтерв’ю.
— Чому ви вирішили навчатись у Львівській політехніці і як обирали спеціальність?
— Навчання у Львівській політехніці для мене стало важливим життєвим етапом. Це не просто університет — це місце, де народжуються нові ідеї, формуються амбітні цілі й реалізовуються мрії. Обираючи заклад вищої освіти, я зважала на його репутацію, можливості для саморозвитку та практичне застосування здобутих знань. Львівська політехніка має сильний викладацький склад, сучасні підходи до освіти та міжнародне визнання. Я обрала спеціальність «менеджмент», оскільки бачу своє майбутнє у сфері управління та організації різноманітних проєктів. Важливо не лише здобути знання, а й навчитися застосовувати їх у реальному житті, працювати в команді, приймати відповідальні рішення та формувати стратегію розвитку як бізнесу, так і суспільних ініціатив.
— Які переваги навчання вже встигли виокремити для себе?
— Уже під час навчання я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Серед основних переваг Львівської політехніки є її потужна навчальна база, сучасні підходи до викладання та можливість практичного застосування знань. Університет надає студентам широкі можливості для саморозвитку: участь у наукових конференціях, міжнародних програмах обміну, професійних тренінгах і різноманітних конкурсах. Тут я навчилася працювати з великими обсягами інформації, критично мислити й аналізувати, що дуже важливо для майбутньої професійної діяльності. До того ж Львівська політехніка не лише дає академічні знання, а й розвиває соціальні та лідерські навички. Тут я познайомилася з багатьма цікавими людьми, які надихають, мотивують і надають підтримку. Великим плюсом є те, що університет підтримує студентські ініціативи, забезпечує платформу для реалізації ідей і допомагає у їх втіленні.
— Чим ви найбільше завдячуєте університету?
— Львівська політехніка стала для мене не просто місцем навчання, а простором, де я змогла повірити в себе та свої можливості. Саме тут я усвідомила, що можу брати активну участь у суспільно значущих проєктах і робити внесок у збереження національної пам’яті. Завдяки університету я здобула підтримку для участі у Всеукраїнському краєзнавчому конкурсі «От де, люде, наша слава, слава України!», що стало для мене великим випробуванням і честю. Також я завдячую Львівській політехніці можливістю розвиватися не лише як спеціалістка, а і як особистість. Тут я набула впевненості, наполегливості та вміння працювати в команді. Ці навички стануть у пригоді не лише у професійній сфері, а й у житті загалом.
— Що спонукало вас взяти участь у Всеукраїнському краєзнавчому конкурсі «От де, люде, наша слава, слава України!»?
— Участь у конкурсі мотивувала мене ще більше заглибитися в історію та долі людей, які стали символами нашої боротьби. Я завжди цікавилася історією рідного краю, адже вважаю, що це основа нашої національної свідомості. Коли моя викладачка, Оксана Литвин, запропонувала мені взяти участь у цьому конкурсі, я навіть не вагалася — одразу вирішила спробувати свої сили. Я безмежно вдячна їй за цю можливість, адже саме вона на кожному занятті розповідала про нашу Україну, її історію та культуру, а також про героїв нашого часу, які борються за свободу. Її слова надихали, змушували замислитися й відчути ще більшу відповідальність за збереження пам’яті про цих відважних людей. Для мене це була не просто можливість показати свої знання, а нагода розповісти загалу про героїв, які віддали своє життя за Україну.
— Серед безлічі героїчних історій чому саме долі Івана Савки, Ярослава Голянича та Дмитра Мілютіна привернули вашу увагу та стали основою вашої роботи?
— Вибір теми дослідження був свідомим і дуже особистим. Іван Савка — мій земляк, людина, яка уособлює мужність і честь. Він був лейтенантом, командиром стрілецької роти 133-го окремого батальйону Сил територіальної оборони 144-ї бригади. Його історія — це історія боротьби, самопожертви й відданості своїй Батьківщині. Ярослав Голянич — ще один герой, який вразив мене своєю наполегливістю та щирим бажанням боронити Україну. Він працював у звичайному магазині у Сваляві, мав багато друзів, серед яких були колишні учасники АТО. Його надихнули їхні розповіді, і він вирішив теж стати на захист рідної землі. Попри те, що спочатку його не брали до війська через вік, він не здався і досяг свого. Для нього Карпати були символом свободи, він любив ліс, слухав тишу гір і цінував природу. Але коли настав час зробити вибір, він обрав боротьбу за мир і загинув, залишившись навічно у пам’яті рідних та друзів. Дмитро Мілютін — ще один воїн, який залишив після себе важливий спадок. Його книжка «Ніхто не повинен це бачити» дає можливість відчути війну такою, якою вона є: без романтизму, ілюзій і прикрас. Він загинув під час ракетного удару, коли ворог влучив у місце шикування наших військових. Але його слова залишилися, вони надихають, вчать, змушують задуматися.
— Чому, на вашу думку, важливо вивчати краєзнавство, особливо в сучасних умовах?
— Бо це наше коріння, наша історія та наші герої. Ми живемо в часи, коли Україна виборює своє майбутнє. Нам треба знати своїх героїв, пам’ятати їхні подвиги, розповідати про них іншим. Вивчаючи краєзнавство, ми краще розуміємо, звідки ми, ким були наші предки і що ми можемо зробити для своєї країни. Це не просто знання про історичні події, а усвідомлення власної відповідальності перед тими, хто віддав життя за нашу свободу.
— Чим ви цікавитеся крім навчання?
— Ще я цікавлюся літературою, подорожами, культурою. Люблю читати книжки, особливо історичні та біографічні, бо вони допомагають зрозуміти людей і події глибше. Мене захоплюють мистецькі проєкти, які розповідають про сучасну Україну, її культуру та боротьбу. Також я беру активну участь у волонтерських ініціативах, адже вважаю, що кожен з нас повинен робити свій внесок у перемогу.
— Які ваші подальші цілі й у якій сфері мрієте працювати?
— У майбутньому я хочу працювати у сфері менеджменту, розвивати соціально значущі проєкти, які сприятимуть збереженню історичної пам’яті та популяризації української культури. Моєю мрією є створення ініціатив, які допоможуть зберігати й поширювати знання про наших героїв, формувати національну свідомість у молодого покоління. Адже поки ми пам’ятаємо — ми існуємо, поки ми розповідаємо ці історії — вони живуть.
