Творчість – це велика сила, яка мотивує й надихає на великі звершення. В цьому впевнена студентка Інституту архітектури та дизайну Еліна Менаджиєва. Попри всі жахіття війни, дівчина змогла взяти участь у благодійній виставці-аукціоні «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України», щоб допомогти нашим воїнам.
– З чого розпочалося ваше знайомство з Львівською політехнікою? Чому вирішили обрати саме творчу професію?
– Я навчалася в художній школі та планувала пов’язати своє майбутнє з мистецтвом. Для мене було важливо, щоб моя професія давала добрий заробіток і не виснажувала мене емоційно. Свій вибір я вирішила спинити на дизайні, адже ця сфера досить перспективна. Спершу я вступила на дизайн до Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет». Рівень навчання в КІПУ мене не влаштовував, тому покинула заняття. Тоді моя знайома порадила мені вступити до Львівської політехніки. Цього року я завершую навчання на бакалавраті та планую надалі розвиватися у сфері дизайну.
– Які ваші перші враження від навчання і студентського життя?
– У мене не було великих очікувань від студентського життя. Коли я запитувала своїх друзів чи знайомих про навчання в Політехніці, то вони розповідали, що студенти здебільшого можуть самостійно обирати теми своїх робіт чи проєктів. Викладач дає завдання, а ти вже сам вирішуєш, як втілити задум у життя. Такий підхід до навчання був для мене новинкою. Та потім мені сподобалася така свобода вибору. Це справді важливо для митців.
Вважаю, що кожна людина здатна створити щось надзвичайне та передати власне бачення світу через творчість. Потрібно лише знайти своє справжнє покликання в житті.
Через пандемію COVID-19 та повномасштабну війну я рідко відвідувала університет. Навіть не думала, що ми майже весь час навчатимемося дистанційно. Мені хотілося чогось яскравого, як-от святкування посвяти у студенти та багатьох інших традиційних студентських свят, сходити разом з одногрупниками до художнього магазину, прогулятися містом чи піти після пар на каву. Обмін повідомленнями в соціальних мережах ніколи не замінить живого спілкування та таких теплих моментів. Втім завдяки проживанню в гуртожитку я спілкуюся зі студентами, які також навчаються в Політехніці на моїй спеціальності. Тому насолоджуюся хоча б частинкою студентського життя, про яке я мріяла.
– У якому напрямі та стилі ви зазвичай працюєте? Звідки черпаєте ідеї для нових робіт?
– Люблю живопис і малювати аквареллю. Також дуже подобається розробляти логотипи. Ідеї для своїх робіт я здебільшого шукаю на Pinterest, Behance або переглядаю роботи улюблених художників. Збираю образ по маленьких крупинках і додаю щось своє. Так народжується моя унікальна робота з фрагментами того, що мене надихнуло.
– Який проєкт сподобався вам найбільше за весь час вашого навчання у Політехніці?
– Найбільше мені сподобалося розробляти дизайн персонажа. Це завдання ми виконували на заняттях із проєктування. Кожен з нас міг показати свої вміння, внутрішні переживання, напрацювання, які колись планував втілити в життя. Я розробила історію про дівчинку-підлітка, яка пройшла довгий шлях, щоб полюбити і прийняти себе. Також я порушила тему бодіпозитиву та ставлення до ЛГБТ+ людей.
– Розкажіть докладніше про вашу участь у благодійному аукціоні-виставці «Студенти-дизайнери Львова – Збройним силам України». Які були ваші емоції?
– Коли наша викладачка Віолетта Радомська розповіла нам про проєкт, то спершу я подумала, що мої роботи точно не візьмуть на виставку. Та коли вдалося продати мою першу роботу, то я плакала від усвідомлення того, що моя творчість потрібна людям. Це був дуже емоційний момент, який дав мені чималий поштовх до розвитку та впевненість у тому, що я на правильному шляху. Виставка об’єднала нашу групу й допомогла повірити в те, що нам усе до снаги. Такі моменти справді цінні.
– Чому варто підтримувати благодійні проєкти?
– Гадаю, благодійні проєкти дуже потрібні в наш час. Завдяки таким ініціативам можна зібрати кошти та привернути увагу суспільства до актуальних проблем. Робота на громадському фронті не менш важлива, ніж на полі бою. Я вважаю, що треба й далі поширювати інформацію про війну в Україні. Люди в усьому світі мають знати про те, з чим нам щодня доводиться стикатися. Новини про війну для іноземців уже не такі актуальні, як на початку вторгнення військ рф. Щодня дедалі менше людей з інших країн цікавляться інформацією про війну в нашій країні. Пригадую, як тільки розпочалася повномасштабна війна і я поїхала до мами в Туреччину, то місцеві жителі мене запитували про те, що зараз відбувається в Україні. Однак багато хто за кордоном не знає і не стежить за новинами про війну. Тож нам важливо донести правду, щоб щораз більше людей дізнавалися про це.
