Щоб перемогти ворога, треба боротися на всіх фронтах. Але не кожен українець сьогодні може піти на передову, тож студенти Львівської політехніки знайшли своє призначення – допомагають тим, хто постраждав від російської агресії. Більше про це розповідає студент Інституту права, психології та інноваційної освіти Максим Піхо.
– Чи провадив ти волонтерську діяльність до 24 лютого 2022 року? Що тебе спонукало до цього? Можеш розповісти докладніше про свою працю?
– Волонтерити я почав з 1 березня 2022 року. У мене з’явилося сильне бажання щось робити, чимось допомогти. Я не маю військового досвіду, тому вирішив виконувати громадянський обов’язок не на фронті, а там, де можу. Ще 2015 року я змушений був покинути свій дім у Луганській області, в Сєвєродонецьку, і добре знаю, як важко залишати рідне місто. Пішов до Студентського волонтерського штабу Львівської політехніки. Спочатку працював на вулиці Карпінського. У перший день ми прийняли там 200 осіб, наступного – 150. Згодом став волонтерити у відведеному нам спорткомплексі Політехніки, на вулиці Самчука, що у Стрийському парку. Там ми й досі працюємо з ранку до вечора. Здебільшого контролюємо постачання гуманітарної допомоги, розселяємо людей, також забезпечуємо харчування, надаємо психологічну допомогу.
– Як ти дізнався про волонтерський штаб?
– Інформацію прочитав у чаті гуртожитку, де проживаю. Там я побачив оголошення, сконтактувався з його автором і сказав, що хочу бути волонтером, тож мене й зареєстрували.
– Чи важко поєднувати навчання з волонтерством?
– Важко, особливо якщо ти навчаєшся на технічній спеціальності, адже потрібно більше часу на лабораторні роботи й таке інше. Але якщо говорити особисто про мене, то мені як журналістові в цьому плані легше, бо, якщо переді мною стоїть завдання написати репортаж, треба просто прийти на роботу, де одразу опиняюся в центрі подій майбутнього репортажу.
– Після спілкування з вимушено переміщеними особами яка історія тобі запам’яталася найбільше?
– Скажу так: не дуже розпитую людей про їхні історії, адже на прикладі своєї сім’ї знаю, як це важко. Я частіше спілкуюся з ними про те, чи їм зручно в нас, чи не мають якихось скарг або побажань, чи знайшли вони собі роботу, і намагаюся їм у цьому допомагати. Але все ж таки є одна історія, яка відразу спадає мені на думку. Це історія 58-річного чоловіка – він із мого рідного міста, Сєвєродонецька, тож я вирішив поговорити з ним докладніше, адже мої батьки евакуювалися звідти раніше за нього на два тижні. Він розповідав про свою волонтерську діяльність у цьому місті, про людей, яких діставав з-під завалів. Багато з них, на жаль, не вижили, серед таких були і його знайомі…
– Волонтери допомагають переселенцям у пошуках роботи? Чи важко їм це дається?
– Знайти роботу важко, переважно через їхній статус ВПО, але знаходимо. Вакансії різні, зарплата невелика, та навіть за це люди дякують.
– Коли спілкуєшся з дітьми, що вони розповідають? Як можеш описати їхній моральний стан?
– Спілкуючись із дітьми, помітив, що вони зазвичай у доброму настрої, бо в нас для них створено дуже сприятливі умови: іграшки, розмальовки, настільні ігри. Допомагають їм і психологи, які з ними поряд. Також вони грають у різні ігри на спортивних майданчиках. Діти в кращому морально-психологічному стані, ніж їхні батьки, бо батьки стараються свою малечу відгородити від усіх цих страшних подій. А ми стежимо за тим, щоб діти добре почувалися та перебували в хороших умовах.
– Розкажи, будь ласка, про заходи, які організовували для переселенців.
– На Великдень до нас приїжджав священник, провели обряд, створили для них свято. Діти розмальовували писанки. Іноді влаштовуємо різноманітні спортивні змагання, за які діти отримують нагороди, і їм це дуже подобається. Часто нам допомагають різні заклади громадського харчування у Львові. Одна з піцерій надіслала нам близько двохсот піц, і ми роздавали їх усім переселенцям, а після того був невеликий концерт від місцевих музикантів. На День Львова спільно з шеф-кухарем варили великий баняк борщу – вистачило всім.
– Плануєш і далі волонтерити?
– До кінця червня точно, а далі побачу.
