Волонтер – дуже популярне слово в українському соціумі. Уперше про волонтерів я дізнався у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна. Вони прийшли до нашої школи, щоб розповісти про свою роботу. Ці волонтери допомагали постраждалим від війни біженцям з Донецької та Луганської областей. Також вони розказували, як допомагали новоствореним батальйонам з екіпіруванням.
У свої 11 років я не розумів до кінця, про що вони розповідали та що робили. І водночас не міг навіть припустити, що за сім років теж стану одним з них.
Мій волонтерський шлях розпочався у перші дні широкомасштабної російської агресії проти України. Після 24 лютого 2022 року я зрозумів, що не можу триматися осторонь, а маю бути корисним для суспільства. Вирішив, що волонтерство – найкращий варіант допомоги, яку можу надати.
Невдовзі після 24 лютого у Львівській політехніці створили кілька гуманітарних центрів. До цих центрів активно набирали волонтерів через оголошення в соціальних мережах. На одне з них я й натрапив і долучився до одного з таких центрів розміщення внутрішньо переміщених осіб, який був розташований в 1-му корпусі університету.
У перший день роботи волонтером я зрозумів, що ти маєш бути універсальним, бо маєш купу різноманітних обов’язків і завдань. Наприклад, я мав облаштувати приміщення для біженців, контролювати видавання гуманітарної допомоги та їжі, реєструвати й заселяти нових ВПО. Загалом у нас було чотири зміни – дві нічні і дві денні. Я працював через день по дванадцять годин на добу.
Працювати у штабі було важко не тільки фізично, а й морально. Бо під час своєї роботи ти не можеш уникнути соціальних контактів. Майже кожен хоче розповісти тобі свою історію. Мимоволі ти вислуховуєш, які труднощі людині довелося подолати, щоб опинитись у відносній безпеці. У якийсь момент ти розумієш, що маєш відокремити себе від біженців, бо занадто занурюєшся в чужі проблеми, і це морально сильно тисне на тебе.
До речі, саме тому найбільша проблема, з якою я зіткнувся, – це вигорання. Кожна людина може просто втомитися допомагати іншим або розчаруватись у своїй роботі. Наприклад, більшість студентів, які зі мною починали працювати в центрі, згодом покинули команду. Дехто просто втомився, інші мали непорозуміння з ВПО, бо люди бувають різні й у кожного свій характер і бачення світу.
Тому в роботі волонтерів важлива комунікація між ними, адже тільки твій колега може тобі допомогти, підтримати тебе морально. Фактично ви стаєте великою сім’єю, де кожен знає, що він має робити, і розуміє, яку важливу роботу виконує. Саме завдяки дружній команді нам і досі вдається допомагати біженцям.
Та, на мою думку, всі ці труднощі невагомі проти того, що ти робиш свій внесок у суспільство, надаєш допомогу сотням біженців. Для мене волонтерство – це ще й прекрасна можливість розширити свій кругозір, зав’язати нові знайомства, поліпшити комунікативні навички. Я мав змогу як волонтер відвідати дуже багато цікавих заходів, зокрема тренінгів, які проводять міжнародні організації.
Волонтерство вивело мене із зони комфорту й цим стимулювало мій розвиток. Майже за рік волонтерства я поліпшив свої навички комунікації, фандрейзингу, набув досвіду реалізації заходів для ВПО. І все це без проблем поєднував з навчанням в університеті, бо викладачі йдуть мені назустріч.
На сьогодні я волонтерю у 21-му та 22-му корпусах Львівської політехніки. Дуже вдячний університету за те, що він виділив два корпуси на розміщення ВПО. Завдяки цьому наш штаб має достатню базу для біженців, і нам не доводиться перескеровувати людей до інших центрів, як ми робили це раніше.
Волонтери дуже важливі для нашої держави. Вони працюють лише на своєму ентузіазмі, але цього досить, щоб українці розуміли, наскільки значуща їхня робота.
