Завідувач кафедри органічної хімії ІХХТ Станіслав Воронов впродовж 1987–2001 рр. був проректором з науки. Про цей доволі непростий період розвитку університетської науки ми говоримо сьогодні.
– Період Вашого керування був досить тривалий і водночас переломний, адже припав на становлення незалежної Української держави. Як ті зміни позначилися на розвитку науки у Львівській політехніці?
– Впродовж цього часу я завжди керувався тим, що результати наукової діяльності вищого навчального закладу – це його візитка. Що більш вагомі його наукові результати, то більше буде відомих випускників, які матимуть високий рейтинг у промисловості. Львівська політехніка завжди посідала чільне місце серед університетів світу. Результати її наукової діяльності були підставою реорганізації наукового сектору у науково-дослідну частину (НДЧ), що відбулося 1 січня 1980 року. Цей статус надав навчальному закладу багато переваг у фінансуванні наукової діяльності та покращенні матеріально-технічної бази. Треба зазначити, що на той час у Союзі було всього п’ять вищих навчальних закладів, що у своїй структурі мали НДЧ.
За період 1987–2001 рр. обсяг науково-дослідних робіт НДЧ, які виконали науковці Політехніки, становив приблизно 100 млн. дол. США. Левову частину робіт виконали науковці НДКІ «Елвіт» (близько 50 млн. дол. США), СКБ ЕМС та проблемних лабораторій, адже науковці Львівської політехніки виконували величезну кількість науково-дослідних робіт на замовлення Міноборони СРСР.
З розпадом Союзу знизився обсяг госпдоговірних робіт, але суттєво збільшився обсяг фундаментальних досліджень, які провадили в інтересах розвитку промисловості України. Було створене нове покоління комплексів вимірювання, релейного захисту автоматики та управління для переобладнання нових електростанцій та підстанцій енергосистем України, розроблено аналізатор спектру для пересувних діагностичних комплексів для шумового та вібраційного контролю. Це здійснили у НДКІ «Елвіт», який на той час очолив Віктор Ткаченко. Успішно вдалося здійснити теоретичні дослідження, розробити принцип побудови тепловізійної камери на базі піровідікону та процесор кадру до неї (наукова група Петра Кондратова). Теоретичні дослідження та розробки принципів побудови прецізійного трикомпонентного магнітометру для обладнання обсерваторій та пунктів екологічного моніторінгу здійснила група Леоніда Рахліна); група Володимира Котлярова розробила метрологічне забезпечення високоточних товщиномірів нового покоління для конверсійного застосування та комерційної реалізації, а група Володимира Свірщова – автоматизовані телеметричні системи контролю параметрів середовища в гірських умовах (виробках).
– Чим була особлива епоха, в яку Ви курували науку в університеті?
– Це була епоха розвитку демократії у вищих навчальних закладах, інколи не у зовсім вдалих формах, але більшість науковців університету поставилися до того позитивно і відповідально. Треба зазначити, що Львівська політехніка вперше прийняла статут своєї діяльності та демократично обрала ректора. Ними став професор Юрій Рудавський. У нових умовах господарювання у Львівській політехніці організовано за участю НДЧ більш ніж 30 малих підприємств, де науковці реалізовували ідеї і де випускали промислову продукцію. Малі підприємства працювали і при кафедрах інституту, і на Дослідному заводі Львівської політехніки.
У той час суттєво зросла міжнародна співпраця. Наприклад, науковці кафедри органічної хімії протягом 1993–1998 рр. виконали кілька науково-дослідних робіт на умовах контрактів з відомою фірмою Sherwin-Williams (США). У 1989 році Львівська політехніка отримала золоту медаль на міжнародному ярмарку у м. Пловдив (Болгарія) за комп’ютерну вимірювальну систему, яку НДКІ «ЕЛВІТ» розробив спільно з болгарською фірмою «Правець».
– Які найяскравіші і найбільш варті уваги впровадження відбулися?
– Впродовж 1987–2001 рр. Політехніка вперше у світовій практиці виконала багато науково-дослідних робіт, які були впроваджені у промисловість. Саме у період з 1986–1990 років у НДКІ «ЕЛВІТ» розпочали створювати бортову апаратуру обробки сигналів для оптико-електронного сканера МСУ-ЕУ вітчизняного космічного апарату «Січ-1М», який у 2004 році запустила ракета «Циклон-3».
До Незалежності ми виконували програму забезпечення технічними засобами стаціонарних полігонів і кораблів служби захисту кораблів військово-морських сил СРСР. У її межах було створено більше 20 комплексів гідроакустичної вимірювальної аналізуючої апаратури, враховуючи п’ять серійних. Розробляли і виготовляли вимірювальні прилади й генератори тестових сигналів для оснащення стартових позицій і технічних споруд космодрому «Байконур», виробничих комплексів ракетно-космічної корпорації «Енергія».
Виконували програму створення технічних засобів військової радіоелектронної розвідки. Розробляли унікальні вимірювальні прилади для їхнього серійного виготовлення на підприємствах Львова і країни.
Вперше у світовій практиці на кафедрі органічної хімії синтезували пероксидні мономери і запропонували технологію їхнього виробництва. Випустили близько тони дослідної партії пероксидного мономеру (Казань, завод «Оргсинтез»). Завдяки тому вперше синтезували багатотонажні латексні адгезиви для виробництва резинокордних виробів. Запропонували технологію їхнього виробництва і випустили майже 80 тисяч шин, які мали експлуатаційні властивості нарівні світових стандартів (Ярославль, Росія). Пероксидні мономери та олігомери були запропоновані як реакційноздатні присадки до дизельних палив, що призвело до збільшення цитанового числа палива та досягнення глибокого згоряння палива (Херсон, порт).
На кафедрі технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнології розробили і впровадили у медичну практику лікарський препарат широкого спектру протигрибкової активності щодо епідермофітії стоп «мазь Эсулановая». Ця субстанція також проявляє високу ефективність як біоцид для стабілізації мастильноохолоджувальних рідин при холодній прокатці металу та інших нафтопродуктів, а також фарб і лаків різного призначення.
На кафедрі автоматизації теплових та хімічних процесів (тепер – кафедра автоматизації та комп’ютерно-інтегрованих технологій) створено технологічне і контрольно-вимірювальне обладнання для процесів виробництва волоконних світловодів, напівпровідникових приладів, інтегральних мікросхем та інших мікроелектронних виробів. На базі цього обладнання запропонували автоматизовану технологічну систему синтезу парогазових сумішей галогенідів з киснем у виробництві волоконних світловодів. На цих системах у Росії (м. Арзамас, АОКБ) досі виготовляють волоконні світловоди, зокрема волоконні світловоди спеціального призначення для оптичних вимірювальних перетворювачів, Також розробили комплект пристроїв для вимірювання витрати і кількості (об’єму) газових та рідких середовищ методом змінного перепаду тиску. Застосовані у цих засобах апаратні рішення та програмне забезпечення суттєво зменшують похибки вимірювання витрати та кількості енергоносіїв. Налагоджений їхній серійний випуск.
На кафедрі напівпровідникової електроніки розробили основи створення сенсорів механічних і теплових величин для роботи за низьких температур на основі легованих ниткоподібних кристалів Si, Si1-xGex і шарів полікремнію на ізоляторі. Такі датчики виготовляли на замовлення підприємств авіаційної і космічної промисловості, загального та середнього машинобудування СРСР. За фундаментальну роботу «Мікроелектронні датчики нового покоління для інтелектуальних систем» професор Анатолій Дружинін у співавторстві з провідними науковцями Києва, Харкова та Одеси отримав звання лавреата Державної премії України у галузі науки і техніки. Колектив науково-дослідної лабораторії магнітних сенсорів виконав понад 15 міжнародних проектів та близько 20-ти державних проєктів (Інеса Большакова). Розроблені магнітометричні засоби різного рівня складності та призначення, серед яких: мініатюрні індикатори магнітного поля, магнітні зонди та 3D-зонди, картографи магнітного поля, магнітні модулі космічних апаратів, багатофункційні вимірювальні системи.
Це далеко не повний список розробок Львівської політехніки за цей період.
– Які виклики стояли перед Вами як очільником з питань науки і як Ви їх вирішували?
– Ми мали завдання – якомога більше розвинути рівень наукових досліджень та збільшити обсяг госпдоговірних і фундаментальних досліджень на кафедрах. НДЧ Львівської політехніки вперше у практиці Міносвіти запропонувало фінансування підрозділів, так званих НДЛ, залежно від результатів їхніх робіт. Всі НДЛ були диференційовані на три категорії, що мали, залежно від результатів, різні обсяги фінансування. Треба зазначити, що ректорат підтримав цю пропозицію – і в інституті відповідні показники покращились. З розпадом Союзу, як ми вже говорили, знизився обсяг госпдоговірних робіт. Це могло привести до суттєвого скорочення науковців, серед них і фахівців світового рівня. НДЧ здійснило роботу з підрозділами і за короткий час суттєво збільшило обсяги фундаментальних досліджень. Це надало можливість зберегти висококваліфіковані наукові кадри, які працювали у політехніці, і розвивати наукові школи. Безумовно, розвитку наукових шкіл сприяло також цілеспрямоване обґрунтоване збільшення кількості спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій. Для кожної ради інститут (НДЧ) створив певні матеріально-технічні умови для її діяльності (забезпечив магнітофоном, екранами тощо).
– Як Ви загалом оцінюєте той період розвитку університетської науки?
– Загалом позитивно. Це підтверджуєте те, що НДЧ Львівської політехніки отримало свій статус п’ятого в системі Міносвіти СРСР. Було суттєве недопрацювання – недостатній рівень міжнародної діяльності.
– Які маєте враження від теперішнього розвитку науки в університеті?
– Варто зазначити, що теперішній розвиток наукових досліджень в університеті щораз більше інтегрується у світову науку. Зростає кількість ґрантів. Політехніка має ряд угод про спільну наукову співпрацю з університетами USA, Німеччини, Франції й іншими. Це дозволяє виконувати дослідження на сучасних приладах. Суттєво зросла кількість наукових статей (Scopus), доповідей на конференціях. Тенденції для розвитку спільних наукових досліджень зростають.
