Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті жертв голодоморів 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 років. Це наш моральний обов’язок перед загиблими співвітчизниками. Правда про Голодомор-геноцид повертається в пам’ять народу, стає його болем, реквіємом і символом незламності українського народу.
Перед українським суспільством стоїть завдання глибоко переосмислити причини, характер, масштаби трагедії, увічнити пам’ять мільйонів наших загиблих співвітчизників. Голодний мор 1932–1933 років – це результат цілеспрямованої політики більшовиків проти українського селянства. Тоталітарна радянська система штучно створила для українців умови, які були несумісні з життям.
Голодомор 1932–1933 років став найбільшою трагедією в історії України ХХ століття. Акт геноциду проти українців – свідомі заходи вищого партійного керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним. Ворог розраховував на придушення українського національно-визвольного руху і фізичне знищення українських селян. Зламати Україну для більшовиків означало багатократно посилити свою владу і продемонструвати іншим союзним республікам, що з ними можна зробити будь-що.
Процес кваліфікаційного визначення Голодомору в Україні 1932–1933 років геноцидом затягнувся. Попри кропітку дослідницьку та інформаційну роботу науковців, визнання Голодомору актом геноциду українського народу опинилося у повній залежності від політичної кон’юнктури.
Зміни у ставленні політичної верхівки до проблематики Голодомору 1932–1933 років сталися лише після 2004 року (Помаранчева революція, обрання президентом В. Ющенка). Очевидними стали наявні суттєві суперечності у сприйнятті й оцінках цих трагічних подій діячами різних політичних партій і рухів. Під час обговорення проєкту Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» головні суперечки точилися навколо положення про визнання Голодомору геноцидом. На такій політико-правовій оцінці наполягали члени «Нашої України» і БЮТ. Натомість комуністи та члени Партії регіонів, апелюючи до національних інтересів, які, на їхню думку, полягали в політиці «добросусідства» з Росією, висловлювалися проти цього положення. Члени Соціалістичної партії України стояли на платформі «політичної доцільності» ухвалення відповідного закону. Зрештою лише 233 парламентарі (депутати фракцій «Нашої України», БЮТ, СПУ, а також двоє членів Партії регіонів (Т. Чорновіл, Г. Герман)) проголосували за законодавче визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу.
Заперечення Голодомору як акту геноциду стало складовою нової державної ідеології РФ, яка значною мірою орієнтована на глорифікацію радянського періоду історії та виправдання злочинної діяльності тоталітарних «вождів». У своїх спробах заперечити ознаки геноциду Росія неодноразово вживала фактично ту саму систему аргументації, яку використовували в радянський період, намагаючись заперечити антиукраїнську природу Голодомору. Звертаючись до Конвенції ООН 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», російські дипломати щоразу намагалися довести світовій спільноті, що у 1932–1933 роках від голоду загинули не лише українці, а й представники інших національностей. На їхню думку, цей факт не давав підстав стверджувати про наявність у радянської влади цілеспрямованої політики винищення саме етнічних українців.
Умисний, спланований Сталіним і реалізований членами більшовицької партії, Голодомор 1932–1933 років в Україні досі не визнаний ООН геноцидом українського народу, передбаченим Конвенцією ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (ухвалена 09.12.1948, набула чинності 12.01.1951). Геноцид – злочин проти людства. Кримінальний кодекс України містить ст. 442 «Геноцид», де викладено юридичну дефініцію: «…діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу…» Ніякі строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення. Геноцид є міжнародним злочином, «…дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку».
Голод 1932–1933 років став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив їхній природний генетичний фонд, призвів не тільки до демографічних, а й до морально-психологічних змін у свідомості нації.
Історики незалежної України намагаються донести до світової громадськості страшну правду про Голодомор 1932–1933 років, найбільш масовий терор голодом у світовій історії. Репресивні дії радянської влади з насильницького вилучення всіх продуктів харчування у 1933 році були спрямовані проти українського селянина, який не прийняв політики колективізації, індустріалізації, продрозгортки, знищення приватної власності на землю.
Унаслідок непомірних державних заготівель урожаю 1931 року, що затягнулися до весни 1932 року, в десятках сільських регіонів України почався голод. Він тривав, доки визрів новий урожай, і забрав життя близько 150 тисяч селян. В основних хлібовиробних регіонах Великої України Сталін створив надзвичайні заготівельні комісії. В УСРР таку комісію очолив голова Раднаркому СРСР В. Молотов. Результатом їхньої діяльності став широкомасштабний голод. У селян реквізували всі продовольчі ресурси, що виходило за рамки хлібозаготівельної кампанії: буряки, горох, квасолю, пшоно, цибулю, фруктову сушню і все інше. ЗАГСи 1933 року не реєстрували смертей від голоду, хоча смертність перевищувала народжуваність. В УСРР цей показник становив 35 тисяч. Голод торкнувся вибірково українських селян.
22 січня 1933 року радянська влада таємною директивою заборонила українським селянам покидати села. Всі дороги перекривали працівники ГПУ, міліції, місцеві члени комнезамів. Розрахунок був на повільну смерть у своїх домівках.
Хліб в Україні був. На повну потужність працювали спиртові заводи. У 1932 році з УСРР за кордон експортували 1,72 млн т зерна, в 1933 році – 1,68 млн т.
Представники України тривалий час наводять переконливі науково обґрунтовані факти, на основі яких Голодомор (терор голодом) слід розглядати як геноцид українського народу. Більшовики прагнули колонізувати Україну російським населенням, щоби змінити етнографічну природу.
Терор голодом для радянської влади був знаряддям «соціалістичного будівництва». Терор супроводжують показовість, демонстративність, намагання посіяти страх. Український Голодомор супроводжувався показовим розкуркуленням, відкритими репресіями щодо українського селянина, залякуванням під час вилучення продуктів харчування і зерна, насильною колективізацією, породженням страху перед голодною смертю. Сталіністи цілеспрямовано нищили українського селянина в УСРР і Кубанському окрузі Північно-Кавказького краю, де українці становили основу місцевого населення.
Факт голоду компартійна влада замовчувала, голод був державною таємницею. Тоді населення УСРР не знало про характер і масштаби Голодомору. Перші дані про голод в Україні з’явились у західній пресі. Джерелом інформації стали зарубіжні посольські й консульські установи Німеччини, Італії, Великої Британії, США. Першою про голод написала українськомовна газета «Свобода» у США 15 лютого 1932 року на основі репортерських досліджень журналіста Малкольма Маґґеріджа. СРСР вперто не визнавав і заперечував голод 1932–1933 років, як і голод 1921–1922, 1946–1947 років. Офіційно факт голоду 1932–1933 років в Україні був визнаний лише 25 грудня 1987 року першим секретарем компартії України.
1988 року Конгрес США створив тимчасову комісію з розслідування подій 1932–1933 років. Очолив комісію Дж. Мейсон. Комісія не мала доступу до архівів УРСР та СРСР. Робота базувалася на спогадах очевидців зі встановлення фактів. У квітні 1988 року звіт представили в Конгресі, назвавши Голодомор геноцидом.
За рік з ініціативи Світового конгресу вільних українців створили комісію з розслідування голоду 1932–1933 років, яку очолив проф. Джейкоб Сандберґ. У листопаді 1989 року комісія назвала умисні причини голоду: надмірні державні хлібозаготівлі, примусова колективізація, розкуркулення. Більшість членів комісії погодилися з класифікацією Голодомору як геноциду українського селянства.
Український парламент 14 травня 2003 року ухвалив Звернення до українського народу у зв’язку з голодом 1932–1933 років, у якому визнав, що Голодомор – це геноцид українського народу. Із 410 присутніх депутатів ВР України за це проголосували 226 – мінімально необхідна кількість.
В офіційному документі (Спільна заява 36 країн) 58-ї сесії ГА ООН від 10 листопада 2003 року у зв’язку з 70-ю річницею Голодомору 1932–1933 років не згадано факту геноциду (народовбивство).
Лаконічним і переконливим є твердження колишнього голови Асоціації дослідників голодоморів Левка Лук’яненка: «…велика кількість документів доводить: Москва навмисно спланувала і здійснила голодомор в Україні, щоб приборкати національно-визвольний рух, зменшити кількість українців та розбавити український етнос московитами і тим запобігти в майбутньому боротьбі українців за вихід із-під влади Москви».
Перша причина Голодомору – непомірна державна хлібозаготівля врожаю 1931 року з подальшим тотальним вилученням продуктів харчування і конфіскацією хліба з урожаю 1932 року, запровадження натуральних штрафів. Селяни не спромоглися засіяти свого поля. Дехто встиг посадити трохи картоплі й соняшнику. Села, які не виконували плану хлібозаготівлі, заносили на «чорну дошку», яку винайшов кат України Лазар Каганович. «Чорна дошка» забороняла виїзд за межі села, припинявся привіз у село будь-яких товарів, проводили додаткові обшуки селянських садиб з повною конфіскацією продовольства. Така ситуація призводила до вимирання селян від голоду. Ось що писала галицька газета «Діло» від 3 вересня 1933 року: «…Ніякої помочі уряд голодним не дає. … Пересічно населення зменшилось на четвертину, до третини, але є й села, де вимерло більше половини населення, є й такі, що стоять цілком порожні».
Друга причина політична – знищення українського селянина як основної сили національно-визвольних змагань за відбудову незалежної Української держави. Голод 1932–1933 років слід розглядати як етап планомірного викоренення української нації.
Третя причина – насильницька колективізація українського села, вилучення землі, худоби і сільськогосподарського реманенту в колективну власність, спроба створення комун, де все спільне. Держава прагнула профінансувати індустріалізацію за кошт села. Колективізація супроводжувалася репресіями, насамперед ліквідацією класу власників землі.
Причинно-наслідкові підсумки
- Сталіністи цілеспрямовано нищили українське сільське населення (вагітних жінок, дітей, старих), застосувавши терор голодом 1932–1933 років, унаслідок чого українське село втратило мільйони людей. Радянська влада була здатна винищувати людей. Безпосередні виконавці – чекісти під керівництвом комуністичної партії.
- Голод 1932–1933 років, організований більшовиками, за його масштабами слід вважати Голодомором, націленим на українське сільське населення, що повністю відповідає дефініції геноциду в міжнародному праві.
- Голодомор став методом терору проти незгодних із радянськими колгоспами і комунами, примусовими методами колективізації. Селян перетворювали на колгоспників без права власності на землю і засоби виробництва.
Прямі втрати від Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Станом на 1932 рік населення УСРР становило 34,5 млн. 6 січня 1937 року закінчився Всесоюзний перепис, який зафіксував 27,9 млн. Отже, пряма втрата становить 6,6 млн українського населення без урахування природного приросту.