Взяти інтерв’ю у проректора і головного бухгалтера Львівської політехніки Анатолія Мороза напередодні його 60-річчя було не так просто. Пручався він щиро, не заради кокетства. Мовляв, людина я не публічна, гроші, як і бухгалтерія, люблять тишу. Довелося включити «адміністративний ресурс». Колеги-проректори переконали Анатолія Степановича, що з нагоди ювілейної дати можна зробити виняток для преси.
Ювіляр виглядає значно молодшим за свої 60. Очевидно, даються взнаки добра генетика, здоровий спосіб життя і неконфліктний характер.
А народився Анатолій Мороз 5 жовтня 1955 року в місті Хмельницьку у звичайній робітничій сім’ї. Батько був водієм, а мама – робітницею. Вчився добре, хоча у школі та інституті не був «круглим» відмінником, але завжди був громадським активістом.
Згодом три роки служив на флоті, на великому протичовновому кораблі, що здолав тисячі миль морів і океанів. Був старшиною команди міно-торпедного відділення. Саме військовий корабель, мабуть, є найкращою школою чоловічої дружби, надійності і вміння працювати у команді. Адже екіпаж корабля – не просто особовий склад, це насамперед згуртована команда.
Трудовий шлях розпочав робітником на заводі «Катіон». 1977 року вступив на інженерно-економічний факультет Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування. Після завершення навчання очолив профком студентів та аспірантів. Згодом був заступником головного бухгалтера і головним бухгалтером цього ж інституту.
Як потрапив до Львова? У Міністерстві освіти і науки звернули увагу на високу професійну підготовку головного бухгалтера Мороза. Його не раз включали до міністерських комісій з перевірки фінансової діяльності різних ВНЗ, зокрема й Львівської політехніки. Отже, «відшукали» його саме у міністерстві тодішній виконувач обов’язків ректора, проректор з наукової роботи Станіслав Воронов і його заступник Юрій Бобало. Вони частенько бували разом у Києві. Як згадує Юрій Ярославович Бобало, Мороз довго обдумував цю пропозицію, але знайшов таки аргументи, щоб дати згоду.
Приймав його на нову роботу новий ректор Львівської політехніки Юрій Рудавський. Посаду головного бухгалтера університету Анатолій Мороз обійняв у листопаді 1991 року. Наступного року буде нагода відзначити ще один ювілей – 25 років праці на одній посаді...
Одного разу я був у кабінеті головного бухгалтера і звернув увагу на розкішний акваріум із золотими рибками. Як потім з’ясував, це не університетське майно, а подарунок друзів. Доглядати за акваріумом допомагають працівники бухгалтерії, але Анатолій Степанович переважно все робить сам – купує нових рибок, корм для них, чистить доволі велику ємність.
Кажуть, ніщо так не заспокоює нерви, як споглядання завжди спокійних, байдужих до всього рибок. Отож, перше запитання до ювіляра:
– Анатолію Степановичу, чи можна назвати роботу головного бухгалтера нервовою?
– Можна. Робота справді нервова, напружена, відповідальна. Треба швидко приймати безпомилкові рішення. Але свої нерви, свої емоції я й без акваріума навчився тримати в кулаці.
– А буває таке, що ви підвищуєте голос на підлеглих?
– Намагаюся цього не робити. Треба бути вимогливим, але справедливим. Досвід, знання людей підказують, від кого і як можна вимагати. Не даю підлеглим нереальних завдань. Якщо критикую, то сам-на-сам. Вважаю неприпустимим у спілкуванні з підлеглими допускати грубість, принижувати людську гідність.
– Один із викладачів пожартував: добра у нас робота, якби ще студенти не заважали. Перефразовуючи, можна сказати: добра у вас робота, якби контролюючі органи не перевіряли і не заважали...
– Розумію ваш жарт. Останнім часом у контролюючих органів визріває розуміння, що вони є не каральними органами, а нашими партнерами у дотриманні фінансової дисципліни, у наповненні державного бюджетів усіх рівнів. Ми з повагою ставимося до їхньої діяльності. Хоча можуть виникати і конфліктні ситуації через неоднозначне тлумачення підзаконних актів. До речі, нам вдалося виграти декілька судів у фіскальної служби.
– На засіданнях вченої ради Університету не раз чув нарікання на Державне казначейство, яке блокує навіть кошти, власноруч зароблені. Очевидно, ці питання якось розв’язують через ваші особисті контакти, ваш авторитет?
– Особисті контакти мало що вирішують. Діяльність казначейства визначає економічна ситуація в країні, наявність коштів у скарбниці держави.
– Новий Закон про вищу освіту передбачає широку автономію ВНЗ. Чи розширилася фінансова автономія університетів?
– На жаль, ця автономія має більше декларативний характер, реальної фінансової автономії ми наразі не відчули. Нині ми обмежені у самостійному розв’язанні багатьох питань. Скажімо, дуже ускладнена процедура друкування дипломів і студентських квитків власного зразка.
– Звернув увагу на Ваш робочий стіл. Він перевантажений паперами...
– Дехто з друзів каже, що це безлад. Але у цьому видимому безладі є зрозумілий лише мені порядок.
– Як ви відпочиваєте, як підтримуєте належну фізичну форму?
Вільного часу обмаль. Намагаюся вирватися на природу, а ще люблю ігрові види спорту, які найкраще знімають напругу. Коли дозволяє час, граю з друзями у міні-футбол. А ще, признаюся, я затятий рибалка.
P.S. Анатолій Степанович попросив нічого не розпитувати про його особисте життя. Мовляв, мій дім – моя фортеця. Але вже після нашої нетривалої розмови, коли вийшов з кабінету прес-служби, через хвилину другу повернувся і з гордістю повідомив: «А доня подарувала мені чудову онуку!». І ще одна промовиста деталь: саме на свій день народження Анатолій Степанович вирішив побути з мамою у Хмельницькому, а з друзями та колегами відзначити ювілей пізніше.
А що про Анатолія Мороза люди кажуть?
Людмила Мороз, заступник головного бухгалтера:
– У нашому колективі працюють дуже багато ветеранів. Одна з них – заступник головного бухгалтера Донара Олексіївна Дрегало. 1991 року вона виконувала обов’язки головного бухгалтера. Анатолій Степанович вміє оптимально поєднати у своїй команді фахівців різного віку. Я б хотіла відзначити, насамперед, чисто людські якості Анатолія Степановича.
Початок 1990-х років, коли у Львівську політехніку прийшов Анатолій Степанович, був надзвичайно важким. На прохідній його нерідко перестрівали чергові вже поважного віку і починали жалітися на фінансову скруту. Головний бухгалтер їх терпляче вислуховував. Якось ми йшли разом, і я йому кажу: «Вам не дають проходу, відбирають стільки часу...». А у відповідь почула: «Ці люди заслуговують на те, щоб їх хоча б вислухали». Була у мене така ситуація. Мама захворіла, а в мене закінчувалася відпустка. Анатолій Степанович мене заспокоїв: «Будьте з мамою стільки, скільки треба».
Наш керівник – людина скромна і невибаглива. Багато років працював у маленькому кабінеті без приймальної, аж поки не добудували четвертий поверх.
Дмитро Федасюк, проректор з науково-педагогічної роботи:
– Насамперед хочу відзначити жертовність Анатолія Степановича, його відданість Львівській політехніці. Він – типовий трудоголік. Робочий день розпочинає десь о восьмій ранку – і до вечора. Справжній фахівець своєї справи. І команда у нього фахова. Великий досвід приносить свої плоди: колектив бухгалтерії працює, як злагоджений механізм, і це відчуває кожен політехнік.
Володимир Крайовський, проректор з навчально-виробничої роботи:
– Анатолій Степанович Мороз – це уособлення фінансової стабільності Львівської політехніки. Його талант кризового менеджера яскраво проявився на початку 1990-х років. Згадайте той час. У багатьох установах місяцями не виплачували зарплат, натомість Львівська політехніка не знала таких проблем.
– На вашу думку, на що Анатолій Степанович не шкодує грошей?
– Він шкодує гроші на все. Але займає правильну позицію, бо несе персональну відповідальність за обіг коштів, їхнє правильне використання. Скажу відверто, що у мене з головним бухгалтером нерідко виникають дискусії щодо стратегії розвитку матеріально-технічної бази Університету. Моє діло просити кошти. Мені б хотілося за рік відремонтувати весь Університет, але я розумію, що є інші пріоритети: комп’ютери, лабораторне обладнання, наукові дослідження. Я відповідаю за свою роботу, а він – за свою.
Ігор Алєксєєв, завідувач кафедри фінансів Інституту економіки та менеджменту:
– З Анатолієм Степановичем ми знайомі майже з того часу, як він прийшов до Львівської політехніки. Упродовж багатьох років зауважував, що всі питання він вирує оперативно і здебільшого позитивно. Як науковий керівник дисертаційного дослідження, проведеного Анатолієм Степановичем, можу засвідчити, що під час виконання цієї роботи він проявив себе як здібний дослідник. Сформувався як фахівець у галузі управління взаємодією підприємств і вищих навчальних закладів в умовах ринкової економіки. Можна по-доброму позаздрити його працездатності й наполегливості. Він і нині активно працює на науковій і освітянській ниві, бере участь у написанні монографій, навчальних підручників і посібників, у викладацькій роботі на кафедрі обліку та аналізу нашого університету.
Володимир Гайдук: голова профкому працівників:
– Познайомився я ближче з Анатолієм Степановичем на футбольному майданчику на початку 1990-х. Адміністрація виставляла футбольну команду на спартакіаду викладачів. Анатолій Мороз був лідером команди. Кажуть, що у Хмельницькому він грав за «Поділля». Згодом почали тісніше співпрацювати, коли я очолив профком працівників. Як фінансист, він людина ощадлива, але для доброї справи грошей не шкодує. З кожним роком у нас збільшуються витрати на здешевлення путівок. Дуже багато не без участі ректора Юрія Ярославовича Бобала і Анатолія Степановича Мороза у нас робиться для ремонтних робіт, розбудови баз відпочинку, зокрема у селищі Морському. Людина він добра, доброзичлива, доступна, хоча дуже і дуже завантажена роботою.
Юрій Бобало, ректор Національного університету «Львівська політехніка:
– Я собі не можу уявити Львівської політехніки без Анатолія Степановича Мороза. З головним бухгалтером нам справді пощастило. Зараз дуже багато ВНЗ готують фінансистів, бухгалтерів. Але у всі часи керівники усіх рівнів шукали не просто бухгалтера, а доброго бухгалтера. А їх не так вже і багато. Добрий бухгалтер – це особливий склад розуму, особливі вдача і характер, стиль життя.
Важко переоцінити особисту заслугу Анатолія Степановича (хоча це заслуга усього колективу) у тому, що наш університет стабільно, без затримок виплачує зарплати, стипендії, різні доплати, преміальні, відрядження тощо. Попри фінансову скруту у країні нам вдається будувати, ремонтувати, поповнювати парк комп’ютерів, закуповувати нове лабораторне обладнання.
У нас достатньо контролюючих органів, є кому пильнувати за дотриманням фінансової дисципліни. Знаю, що університетська бухгалтерія, особисто Анатолій Степанович, не підведуть мене як розпорядника фінансів. У нашого головного бухгалтера справді добрі особисті стосунки з керівниками контролюючих органів і відповідними службами у нашому міністерстві. Але він ніколи не зловживав добрим ставленням до нього. У нас немає так званої подвійної бухгалтерії, наш бюджет відкритий і прозорий. В Анатолія Степановича я вірю, як у самого себе.
Від імені усього колективу, шановний Анатолію Степановичу, бажаю Вам міцного здоров’я, довгих років життя та спільної праці на благо рідного університету!