Чи можливо поєднати любов до математики, програмування та спорту? Виявляється, що так. Мій співрозмовник, санкар Антон Дукач навчався у математичному ліцеї, потім – у комп’ютерному інституті і весь той час був активним у спорті. Тепер здійснює кар’єру спортсмена, а з часом думає повернутися в ІТ.
Нам вдалося поспілкуватися з Антоном і з’ясувати, як він стільки всього досягнув та які перспективи ставить перед собою.
– Зі скількох років ти у санному спорті? І з чого взагалі все почалося?
– У санному спорті я з 11 років. Почалося з того, що прийшов до школи тренер набирати групу саме для цього спорту. Я спочатку відмовився, але так як цим почалися займатися майже всі мої однокласники, друзі, які постійно говорили мені про тренування, то я теж зацікавився. Тоді я вчився в школі-ліцеї «Оріяна».
– Що ти саме вивчав у цьому ліцеї? І чи не заважало це твоїм тренуванням?
– Можна сказати, що майже не заважало, так як на той час було не дуже багато тренувань. У ліцеї ми поглиблено вивчали математику, мені подобалась ця наука, адже вона давалась мені легко, тому навіть якщо я пропустив урок, то міг дуже швидко та без проблем наздогнати. Але коли почалися довготривалі виїзди, то переносив підсумкові роботи з різних предметів, адже коли семестр закінчувався, то я часто був за кордоном, тому доводилося його довершувати вже після всіх.
– Після школи ти вступив до Політехніки, в ІКТА. На яку саме спеціальність? І чи не мав бажання вступити до Інституту фізкультури?
– Так, після школи вступив в ІКТА, на той час спеціальність мала назву «управління інформаційною безпекою», пізніше її змінили на «кібербезпеку». Щодо Інституту фізкультури, то думаю ще вступити до нього й мати спеціальність для тренерства. Якщо така можливість буде, то я буду зацікавлений там вчитися. Протягом навчання деякі викладачі говорили: ось ти спортсмен, майстер спорту і така спеціальність… що ти тут забув? Але більшість схвально ставились до того, що я здобуваю комп’ютерну освіту.
– Яким було твоє навчання в Політехніці? Що найбільше запам’яталось та як ти поєднував його зі спортом?
– Звичайно, навчання мені було до вподоби. Політехніка подарувала мені друзів, безліч емоцій, знань та крутих моментів. Запам’ятався весь період студентства. В університеті я поєднував спорт майже як у школі, але було важче, адже в Політехніці більше і пар, і навантаження, і позанавчальної роботи. Тому на тренування ходив пізніше. Коли було менше пар, то старався їх не пропускати, але в цьому аспекті тренери завжди мені допомагали вирішити ті чи інші питання.
– Розкажи про особливості санного спорту в Україні.
– Санний спорт – це зимовий олімпійський вид спорту, спуск на швидкість спеціально підготовленою трасою на санях. Приблизна довжина траси – від тисячі до двох тисяч метрів. Кожна траса по-своєму особлива, має різні повороти, від 14-ти до 20-ти. Переможцем стає той, хто цю трасу подолає з найшвидшим результатом. Потрібно мати добру фізичну підготовку, щоб розігнатися на стартовому розгоні. Потім їдемо по трасі, і тому буде легше, в кого кращий поворот та краще пришвидшення. Також багато залежить і від техніки, тож у кого швидші сани, той може й швидше пройти дистанцію. Ми їздимо на штучних трасах. Це такий класичний санний спорт, але є одна природна траса у Швейцарії, де я був цього року вперше. В Україні ми тренуємось в тренажерних та акробатичних залах. Є, безперечно, спеціальні траси, а також не варто забувати і про басейн. Основних технічних навичок здобуваємо за кордоном на технічних трасах. Безпосередньо практика під час з’їздів відіграє значну роль у нашій підготовці.
– Чи мав ти якісь травми під час змагань або тренувань?
– У 2016 році на тренувальному зборі була не дуже добре заліплена траса, з горбами, а для великої швидкості це доволі небезпечно, але організатори не звернули на це уваги. І сталось так, що за день до мого падіння впав один росіянин, який зламав руку. А вже наступного дня опинився і я в лікарні з переломом ноги, переніс дві операції, але все минуло успішно. Після гіпсу та реабілітації втягнувся в олімпійський сезон, старався відновити себе на максимум, аби на олімпійських іграх показати добрий результат.
– Які здобутки вже маєш? Де за цей час встиг змагатися за кордоном?
– Першого разу за кордон поїхав у складі команди до Німеччини. На той час ми не могли уявити, що таке серйозна траса. Подібна траса є в Кременці. Це єдина в Україні траса, де можна кататися і відчути, що таке санний спорт. Згодом здобутками для мене стали медалі з юніорських кубків світу, перемоги на цих кубках. Також у загальному заліку були призи. Далі вже виступав як дорослий. І знову перші медалі та перемоги на міжнародних турнірах, як літніх, так і зимових.
Цей рік став одним із найуспішніших сезонів для мене: я зміг отримати медалі загального заліку Кубка націй, також маю медалі й на окремих кубках націй. Найприємніше, це, звичайно, визнання «спортсмен місяця», вже можна сказати двох місяців: грудень 2020 р. та лютий 2021 р. за версією НОКу Львівщини. Також маю рекорд траси в місті Вінтербарх, у Німеччині. А на Юнацьких олімпійських іграх здобув 4-те місце.
За кордоном вже був майже в усіх країнах, де є санні траси, таких як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Норвегія, США, Канада, Латвія, Росія. Попереду – Китай, там будуть Олімпійські ігри. До цього ще відбудеться тестова програма, можливо, перший Кубок світу, який був запланований на цей рік, але через пандемію його довелося перенести на жовтень-листопад, а замість нього провели Кубок у Швейцарії. Моєю метою наразі є медалі в Чемпіонаті світу, Європи та Олімпійських іграх.
– А чи плануєш повернутися до ІТ та до математики?
– Радше так. Планую паралельно проходити курси, розв’язувати задачі. Але для того щоб туди піти, бажано завершувати спортивну кар’єру, аби повністю приділити увагу цій сфері. Хотілось би ще паралельно вивчити для себе декілька мов – щоб розвиватися у всіх галузях.
– Доки ти можеш продовжувати кар’єру в санному спорті?
– У цьому спорті немає такої умовної межі, коли потрібно завершувати кар’єру. Це залежить від кожного спортсмена, бо можна і до 50 років кататись, і закінчити в доволі ранньому віці. Доки для цього є сприятливі умови, то планую й надалі розвиватись, коли вже сам не відчую свою особисту межу або якісь зовнішні чинники.
