«Розглядаю волонтерство як спосіб вийти з апатії» – волонтер Сергій Міх

Максим Піхо, студент 2-го курсу кафедри ЖЗМК ІППО
Заставка до матеріалу

Сергій Міх – волонтер і студент першого курсу Інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки. Розмовляємо з хлопцем про його волонтерську діяльність і навчання.

– Що змотивувало й мотивує тебе волонтерити?

– По-перше, я з самого початку війни мав сильне бажання допомогти. По-друге, у мене в сім’ї сталася невеличка проблема, що змусило мене впасти в апатію. Тож я розглядаю волонтерство як спосіб вийти з цієї апатії. Волонтерська діяльність допомагає абстрагуватися від особистого, бо ти розумієш, що робиш щось корисне для суспільства. Мотивують мене комунікація й інтерактив з людьми. Завдяки обміну емоціями з ними я заспокоююсь.

– Як викладачі ставляться до твоєї волонтерської діяльності?

– Я вдячний викладачам за те, що вони пішли мені назустріч і допомогли поєднати суспільно важливу роботу з навчанням. На сьогодні я спокійно волонтерю й навчаюся.

– Чому обрав Львівську політехніку?

– До Політехніки я вступив, бо вона має дуже високий рейтинг серед українських ЗВО. До того ж у нашому університеті, на мою думку, біомедична інженерія досить розвинута, щоб прагнути тут навчатися. Також у Львові проживає багато моїх родичів, тож мені простіше адаптуватися. Тим паче я давно хотів подивитися на західну частину України.

– Чому спинив свій вибір саме на біомедичній інженерії?

– Ще у школі я зрозумів перспективу розвитку біоінженерії у світі. Знання, які здобуваю, навчаючись за цією спеціальністю, допоможуть поліпшити життя й добробут людей. Певен, що завдяки подальшому розвитку біоінженерії люди зможуть набути нових можливостей. Крім того, вона допомагає в лікуванні та протезуванні людей, що дуже актуально сьогодні. Оскільки в мене розвинута емпатія до таких людей, я частково розумію їхній стан. З такою трансгуманістичною ідеєю я і вступав на цю спеціальність, бо, з одного боку, прагнув допомогти, а з другого – хотів бути на передовій сучасних технологій.

– Що в університеті, на твою думку, можна поліпшити?

– Я вважаю, що нам не вистачає співпраці з медичними закладами. Хотілося б бачити, як спеціалісти налаштовують усі ці апарати, Мені бракує практичної інформації про те, як працює біоінженерія. Крім теорії хочу мати практику. Також варто було б більш детально проробити нашу навчальну програму. Наведу приклад: курс фізики, який розрахований на рік, я маю засвоїти за пів року. Звісно, це стимулює твій розвиток, але через це на тебе звалюється велика кількість інформації, яку важко засвоїти.

– Які додаткові можливості розвитку дає тобі Політехніка?

– Нас запрошують на саміти, зустрічі з різними іноземними фахівцями, проводять студентські збори на свята, різноманітні цікаві активності. На мою думку, такі активності обов’язково мають бути в університеті. Я дуже задоволений, що все це є у Львівській політехніці.

– Як впливає війна на навчання?

– Загалом у Львові спокійніше, ніж в Одесі чи в Києві. Звісно, війна впливає на навчання, наприклад, під час повітряної тривоги в нас тимчасово припиняють заняття. Але через війну ти ще більше мотивуєшся вчитись, засвоювати знання для того, щоб після університету допомагати людям як біоінженер.

– Що порадиш вступникам під час вибору спеціальності й університету?

– Обираючи спеціальність, треба розуміти, чи буде в ній потреба у майбутньому. Ви маєте знати, що надалі робитимете зі здобутими знаннями, наскільки будете потрібні державі. Коли обираєш університет, варто зважати на якість освіти, потенціал розвитку, зручність розташування.