Роман Грушка виконав норматив майстра спорту ще два роки тому на Чемпіонаті України з гирьового спорту серед студентів. Та оскільки змагання були невідповідного рангу – бракувало допінг-контролю, це почесне спортивне звання йому надали торік. Про свою спортивну кар’єру, яку будує паралельно з навчанням на першому курсі магістратури ІБІД, він розповів під час зустрічі в редакції.
– До занять гирьовим спортом я серйозно займався футболом, допоки не зламав ногу. Вступивши до будівельного коледжу, грав і у футбол, і у баскетбол, та згодом вирішив, як брат, спробувати себе в гирьовому спорті. За місяць занять «з нуля» (лівою рукою жодного разу гирі не піднімав) я виборов на змаганнях перше місце. Сам склав собі план: піднімання тричі по декілька підходів гирі 24 кг, наступного тренування – три підходи по п’ять разів, на останньому – два підходи по тридцять разів. На змаганнях вдалося підняти гирі по довгому циклу 54 рази за нормативний час 10 хвилин, а вже на наступних виконав норматив кандидата в майстри спорту, піднявши гирі 73 рази. Займався без тренера у спортзалі гуртожитку, в якому жив, через день, техніку показав брат. Однак гирі 24 кг – для аматорів, професіонали працюють з гирями по 32 кг. Але щоби починати навіть із 24 кг, потрібно мати добру фізичну форму – ми ходили з братом у тренажерну залу. Професійно гирьовим спортом почав займатися, коли вступив до Політехніки.
– У Політехніці Ви виділялися серед студентів-гирьовиків чи були рівні їм?
– Я виділявся в доброму значенні. На першому ж занятті спитав, чи можу тренуватися в гуртожитку, щоб не витрачати час на дорогу до Стрийського парку. Тренер погодився. Проте це не дало доброго результату й згодом я розпочав тренування з командою. Мене навчили правильної техніки, і я доволі швидко побачив результативність цього. Рекомендую всім тренуватися лише з кимось, тому що конкуренція є стимулом усім викладатися вповні. Коли ж займаєшся сам, ти здатен себе жаліти.
– Що Вам особисто дав тренер, чого самі собі не спроможні були дати?
– У гирьовому спорті дуже важлива техніка піднімання гирі. Тренер показав мені в ній багато нюансів, на які я раніше не зважав. Згодом я вдосконалив її та підлаштував під себе, став розвивати силу й витривалість. Від січня 2016 року ми почали готуватися до всеукраїнських змагань у Києві. У березні на обласних змаганнях я вже взяв перше місце, піднявши 32-кілограмові гирі 58 разів (на початку тренувань я піднімав їх лише десять разів). За два тижні я піднімав їх 62 рази. Тоді я скидав вагу, щоби потрапити в нижчу вагову категорію, що було недобрим рішенням – останню добу не їв і не пив, тож у перший день змагань не виборов призового місця, лише на другий день, коли були змагання у довгому циклі, посів друге місце. Опісля я став напрацьовувати довгий цикл. На наступні змагання, які відбувалися в Одесі, я, оскільки травмувався, не потрапив. У новому навчальному семестрі ми з командою виграли Універсіаду й знову розпочалася підготовка до всеукраїнських змагань. Наступного року я через травму їздив на змагання, де треба було піднімати гирі лише 24 кг. Майже всюди посідав перші місця. Тоді по довгому циклу я піднімав гирі більше 90 разів, що вдається небагатьом спортсменам. Торік у травні на змаганнях у Житомирі виконав норматив майстра спорту України, а в серпні на клубному чемпіонаті Європи виборов перше місце.
– Чим зумовлені Ваші перемоги – систематичністю у тренуваннях, наполегливістю чи поєднанням першого й другого?
– Усе в сукупності. Потрібно поставити собі мету, скласти план і дотримуватися його. Бо якщо буде систематичність, але результати не ставатимуть ліпші, то не прогресуватимеш. Наприклад, у мене була важка робота, тож тренувався лише тоді, коли мав час. Та я уклав собі такий план, згідно з яким щоразу мусив піднімати гирю більшу кількість разів або збільшувати її вагу. І який би я не був втомлений, старався дотримуватися запланованого.
Мрію здобути майстра спорту міжнародного класу. Для цього потрібно в моїй ваговій категорії 85 кг у довгому циклі підняти гирі 74 рази, виграти в чемпіонаті України і взяти участь у міжнародних змаганнях. Я вже склав собі план тренувань, хоча недавно травмував руку й не зміг поїхати на змагання серед студентів, які відбувалися в Дніпрі. Також важко поєднувати роботу, навчання і спорт. Правда, я все скоригував так, що одне одному не заважає. Крім цього, тренуючись, я думаю лише про спорт, а працюючи – лише про роботу.
