Нещодавно професор кафедри зварювального виробництва, діагностики та відновлення металоконструкцій (ЗВДВ) Володимир Палаш отримав від Товариства зварників України Почесну відзнаку «За особистий внесок у розвиток зварювального виробництва» і медаль Миколи Бенардоса.
Ця подія стала приводом до нашої зустрічі з Володимиром Миколайовичем, розмови про його багаторічну працю у Львівській політехніці і, зрештою, про зварювання як технологічний процес. Виявляється, воно з’явилося ще в бронзову добу, коли людина почала обробляти метали ковальським способом. На сьогодні є близько 70-ти таких способів, які діляться на різні класифікації.
Володимир Палаш навчався на механічному факультеті, на спеціальності «зварювання». Наукою зацікавився ще коли був студентом, наприкінці 1950-х років, на кафедрі металознавства, якою завідував професор Микола Шульга. Тоді вивчав процеси зварювання і наплавлення чавунів, а вже в наукових дослідженнях зосередився на зварності високоміцних низьколегованих сталей.
– У ті роки активно розвивалося будівництво трубопроводів. Коли я завершував навчання, до Політехніки приїздили багато керівників та агітували молодих інженерів на роботу. Мене заохочували їхати до Тюмені, пропонували там працювати й досліджувати. Але я таки залишився на кафедрі металознавства, а коли захистив кандидатську, перейшов на кафедру зварювання, – розповідає Володимир Миколайович.
У 80-ті роки очолював кафедру, був деканом механічного факультету. Співрозмовник наголошує, що зварювання – міжгалузева спеціальність, адже немає жодної промисловості, галузі, де не було б зварювання:
– У будівництві, транспортних технологіях, трубопроводах, у космосі і навіть під водою – всюди є зварювання. Щобільше, тепер його застосовують у медицині: при оперуванні сітківки ока чи серця, вже не кажу про виготовлення різних протезів. Однак кілька років тому МОН визнало, що готувати інженерів-зварювальників нема потреби. Тому цього навчального року у Львівській політехніці випускаємо останній набір бакалаврів. Що це означає? Не буде науковців зі зварювання, спеціалістів, які готуватимуть робітників-зварювальників. У перспективі це матиме негативні наслідки, – роздумує професор.
– Коли говоримо про зварювання, то зазвичай виникає асоціація про робітника зі зварювальним апаратом. Очевидно, спеціальність інженера-зварювальника має значно ширше поняття?
– Звісно, що так. Є понад сотня різних методів і способів зварювання – механізовані, автоматичні, зварювання у твердому стані, різні технології нанесення покрить, металізація, наплавлення, термічне різання тощо… Ми у Політехніці готували спеціалістів із розробки технології зварювання, відновлення, наприклад, трубопроводів, різних виробів, розроблення способів з’єднання. Наші випускники працювали у дослідних інститутах, зокрема у Фізико-механічному. Зрештою, усі викладачі нашої кафедри – наші ж випускники.
1990 року у Львові було створене Товариство зварювальників, яке спершу діяло на базі автобусного заводу, а потім – кафедри ЗВДВ. Володимир Палаш упродовж 2002–2012 років був керівником Західного відділення. Товариство заопікувалося проблемами, пов’язаними з підготовкою спеціалістів галузі зварювання, науковими дослідженнями. Почало організовувати конференції, промислові виставки, ініціювати впровадження новинок зварювання у виробництво, затвердження ГОСТів, видання галузевої літератури. Маємо тісну співпрацю з товариствами зварювальників Німеччини й Польщі.
– Як Ви сприйняли нагороду від Товариства?
– Очевидно, як визнання моєї праці. До грамоти я отримав медаль Миколи Бенардоса, творця дугового електрозварювання, українського винахідника грецького походження родом із Херсонщини. Усі відзнаки для мене – це насамперед моральне задоволення. Від МОН та нашого університету також маю чимало відзнак, зокрема нагрудний знак «Відмінник освіти України». Входжу до Ради старійшин при ректорові. Також став автором і співавтором підручників та посібників зі зварювання. Був науковим керівником чотирьох аспірантів, серед них – сирієць, а також Андрій Дзюбик, Ігор Назар і Василь Юськів, які нині працюють у Політехніці.
