Російсько-українська війна є за своєю суттю геополітичним конфліктом, оскільки реально на території України відбувається боротьба за перерозподіл сфер впливу в глобальному масштабі. Це означає, що в російсько-українській війні перетинаються інтереси глобальних гравців, а від результатів війни значною мірою залежатиме, якою буде конфігурація майбутньої міжнародної системи, які центри впливу сформуються і хто диктуватиме свою волю міжнародній спільноті у майбутньому.
Про фактор Китаю в російсько-українській війні читайте в аналітичному матеріалі від Миколи Бучина, доктора політичних наук, професора кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
Геополітичний характер російсько-української війни також означає, що крім прямих сторін у війні (якими є російська федерація та Україна) є й інші (явні чи латентні) учасники. Одні з них беруть безпосередню участь у російсько-українській війні (військовослужбовці КНДР). Армії інших учасників не залучені безпосередньо до бойових дій, однак ці учасники надають фінансову, військову, дипломатичну чи політичну підтримку тій або іншій стороні російсько-української війни.
Зі сказаного вище стає зрозумілим, що Китай як один із глобальних гравців на планеті не може не мати своїх інтересів у російсько-українській війні, тому певною мірою дотичний до її перебігу. Водночас ставлення та політика Китаю щодо російсько-української війни є неоднозначними і вкрай обережними, адже базуються, на моє переконання, на двох протилежних парадигмах:
- Геополітичній парадигмі, згідно з якою Китай є геополітичним союзником росії, адже дві країни належать до табору недемократичних держав, які протистоять демократичному Заходу. Відповідно до геополітичної парадигми, Китай вбачає у росії геополітичного союзника, який допомагає боротися зі США та Заходом і поразка якого означатиме одночасно й поразку всього антизахідного табору та Китаю зокрема. Згідно з геополітичною парадигмою, Китай, з одного боку, не може допустити поразки росії у війні з Україною. З іншого боку, російсько-українська війна та антиросійські санкції послабили статус і могутність росії та посилили залежність російської влади від Китаю. Тому йому не вигідна й повна перемога росії, адже це означатиме посилення російської федерації та зменшення її залежності від Китаю.
- Економічній парадигмі, згідно з якою могутність Китаю базується насамперед на торговельно-економічному потенціалі. А основними ринками збуту китайських товарів є американський та європейський ринки. Тому економічна парадигма спонукає Китай намагатися зберегти добрі відносини з ЄС та США.
Отже, геополітична парадигма змушує Китай підтримувати росію у війні з Україною, а економічна парадигма не дає китайській владі змогу робити таку підтримку прямою та відкритою. Тому Китай (принаймні до сьогодні цього не доведено) ніколи прямо не постачав росії озброєння, не відправляв своїх солдатів для участі у війні з Україною й офіційно не підтримував російської агресії проти нашої країни. Китайська влада постійно наголошує на тому, що потрібно дотримуватися норм міжнародного права та поважати територіальну цілісність держав, активно виступає за мирне врегулювання російсько-української війни, висуваючи власний «мирний план».
З іншого боку, Китай активно торгує з росією та масштабно постачає російській владі товари подвійного призначення, які остання активно використовує в російсько-українській війні. Китай став для росії так званим «покупцем останньої надії», а його активна торгівля (хоч і за низькими, вигідними Китаю цінами) є одним із тих чинників, які дали змогу росії вистояти в умовах масштабних міжнародних санкцій. Крім того, Китай не називає росію агресором, російсько-українську війну ідентифікує як «українську проблему», а його мирні ініціативи більшою мірою відображають інтереси росії, не відповідають поняттю «справедливий мир» і унеможливлюють притягнення російського агресора до відповідальності. Також Китай виступає за скасування антиросійських санкцій і часто підтримує росію політично, голосуючи з нею в унісон у межах міжнародних організацій.
8 квітня 2025 року в контексті висвітлюваної проблематики відбулася важлива подія — українська армія змогла взяти у полон двох китайських солдатів, які воювали на території України проти ЗСУ. Інформацію підтвердив Президент України В. Зеленський, який розповів про бій українських військових із шістьома китайськими солдатами, двох з яких вдалося взяти у полон. Водночас В. Зеленський зазначив, що, за наявною інформацією, кількість китайських солдатів у російській армії набагато більша.
Унаслідок інциденту Україна викликала для пояснень до МЗС тимчасового повіреного у справах Китаю та наголосила на неприпустимості залучення китайських військових до війни в Україні. Китай певний час зберігав мовчання, не реагуючи на повідомлення з боку України. Лише наступного дня, 9 квітня 2025 року, офіційний представник МЗС Китаю Лінь Цзянь заявив, що Китай не відправляв своїх військових для участі в російсько-українській війні. Навіть більше, у МЗС Китаю наголосили на тому, що вони завжди просять своїх громадян триматися подалі від зон збройних конфліктів і не втручатися в них. Також китайська влада зазначила, що вивчає ситуацію.
У контексті означеної проблеми постає закономірне питання про наслідки (і глобальні, і в контексті російсько-української війни), які матиме факт участі громадян Китаю у війні проти України. Очевидно, що наслідки значною мірою залежатимуть від того, ким виявляться полонені китайці. Якщо це будуть добровольці (найманці), це свідчитиме насамперед про недбальство китайської влади та певне толерування політики, спрямованої на залучення своїх громадян до війни проти України. Якщо ж полонені китайці виявляться чинними військовослужбовцями, тоді проблема набуде набагато більших масштабів і глибини. Адже це буде насамперед свідченням усвідомленого та прямого залучення Китаю до війни в Україні, а також лицемірства китайської влади, яка на словах демонструє прагнення до забезпечення миру в Україні, а на практиці допомагає росії вбивати наших воїнів і мирних жителів.
Як уже сказано, для України значення інциденту з полоном китайських громадян на полі бою чималою мірою залежатиме від статусу цих полонених, а також від дій міжнародної спільноти. Однак ситуація загалом може потенційно мати як певні позитивні, так і певні негативні наслідки для України. Зокрема, серед потенційно позитивних наслідків можна виокремити такі:
- Зниження рівня прямої підтримки росії з боку Китаю. Досвід минулих років засвідчив, що, коли Китай «ловили» на діях з підтримки росії і справа набувала розголосу, це зазвичай мало наслідком відмову його від таких дій (як, наприклад, сталося з розголосом факту експорту китайських безпілотників до росії й мало наслідком повну заборону такого експорту).
- Збільшення дипломатичного (і, можливо, фінансового) тиску на Китай з боку наших міжнародних партнерів. До слова, США вже різко відреагували на появу китайців на полі бою в Україні.
- Посилення військової підтримки України. Якщо міжнародна спільнота сприйматиме полон китайських громадян як факт, що тепер Україна воює вже з трьома державами (росією, КНДР та КНР), то, найімовірніше, інтенсивніше долучатиметься до протидії «осі зла» й інтенсивніше допомагатиме Україні. А Д. Трамп, який вважає Китай своїм єдиним реальним геополітичним ворогом, може це використати для просування власної зовнішньої політики, змінюючи паралельно своє ставлення до України на більш позитивне, а ставлення до росії на більш негативне.
- Китайська влада може здійснити певні позитивні для України кроки, щоб довести свою непричетність до інциденту та відсутність прямого залучення до російсько-української війни.
Водночас полон китайських громадян може потенційно мати й низку негативних наслідків для України:
- Можливість погіршення відносин між Китаєм та Україною.
- Можливість інтенсивнішого залучення Китаю до війни проти України (якщо Д. Трамп і далі провадитиме агресивну політику щодо Китаю й у китайської влади не буде іншого виходу, як відкрито вступати в геополітичну боротьбу проти Заходу).
- Можливість заохочення інших недемократичних країн залучати своїх громадян до війни проти України (у тому разі, якщо реакція Заходу буде млявою і не матиме для Китаю негативних наслідків).
Підсумовуючи, можна стверджувати, що хоча Китай і не позиціонує себе ворогом України в російсько-українській війні, однак де-факто є геополітичним союзником росії, приховано підтримуючи її агресію проти України. Полон двох китайських солдатів, які воювали проти ЗСУ, дає нам певні потенційні можливості для посилення власних дипломатичних позицій і мобілізації зусиль міжнародної спільноти на підтримку України. Тож від активності та професійності української дипломатії значною мірою залежатиме, наскільки цей інцидент сприятиме збільшенню шансів України на перемогу в російсько-українській війні.