5 листопада 2024 року в Сполучених Штатах Америки відбулися президентські вибори, за результатами яких переконливу перемогу здобув кандидат від Республіканської партії США Дональд Трамп. Про причини та потенційні наслідки цієї події для України — в аналітичному матеріалі від Миколи Бучина, доктора політичних наук, професора кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
У вівторок, 5 листопада 2024 року, у США відбулися президентські та парламентські вибори (на останніх американські виборці обирали весь склад нижньої палати Конгресу — Палати представників, а також третину верхньої палати Конгресу — Сенату). За результатами виборів переконливу перемогу (майже у півтора раза більше голосів виборників і майже на 4 мільйони більше голосів виборців) здобув кандидат від Республіканської партії США Д. Трамп. Крім того, республіканці здобули більшість у Сенаті та впевнено прямують до збереження більшості у Палаті представників (на час написання статті підрахунок голосів на виборах до нижньої палати Конгресу ще тривав, однак серед 18 мандатів, доля яких ще не була визначена, республіканці лідирували у 8 штатах; причому для контролю над Палатою представників республіканцям достатньо перемогти лише в 4 з 18 виборчих округів, результати яких ще не визначені). Тож можна з великою ймовірністю прогнозувати, що республіканці за результатами виборів 2024 року матимуть контроль як над виконавчою, так і над законодавчою гілкою влади у США.
Не можу сказати, що перемога Д. Трампа шокувала, адже як політолог я розумів, що він має цілком реальні шанси перемогти. Радше шокувало те, як легко він це зробив. Адже я був щиро переконаний, що інтрига зберігатиметься до останнього моменту. Зрештою, результати соціологічних опитувань показували, що обоє кандидатів мали приблизно однакові шанси на перемогу, зокрема в так званих хитких штатах.
Припускаю, що серед основних причин поразки демократів — їхня нерішучість у зовнішній політиці. Визнаймо, що поступова втрата США лідерських позицій на міжнародній арені у ХХІ столітті — заслуга насамперед демократів; а виведення американських військ (читай — втеча) з Афганістану, де до влади прийшли таліби та встановили радикальний авторитаризм, є яскравою ілюстрацією моїх слів. Серед інших причин перемоги республіканців — гіперболізація Демократичною партією США ліберальних цінностей, нехтування соціально-економічними та безпековими (чого тільки варта міграційна проблема у США) питаннями.
Чинники, що впливатимуть на Україну та російсько-українську війну внаслідок обрання Д. Трампа президентом США, можна умовно поділити на дві групи: прямі чинники (охоплюють безпосередні дії США щодо України та росії) та непрямі (опосередковані) чинники (охоплюють дії з боку США як на міжнародній арені, так і всередині країни, які матимуть вплив на світ загалом і опосередковано впливатимуть на перебіг російсько-української війни).
Якщо вести мову про прямі чинники, то вони слабо прогнозовані. Й основною причиною цього є персональна непередбачуваність, імпульсивність і мінливість Д. Трампа. Однак слід чітко розрізняти передвиборну риторику Д. Трампа та його можливі практичні дії. Це, з одного боку, я кажу як слова заспокоєння для тих, хто боїться, що Д. Трамп нас здасть путіну. А з другого боку, як слова пояснення для тих, хто думає, що Д. Трамп вирішить війну в Україні за 24 години.
Можна точно прогнозувати, що Д. Трамп зосередиться на питаннях російсько-української війни, адже її врегулювання було однією з основних його передвиборних обіцянок. Зрештою, його перші дії, заяви та дзвінки підтверджують сказане. Можна також прогнозувати, що Д. Трамп діятиме рішучіше, ніж його попередник через свій характер та інституційні можливості (наявність контролю над двома палатами Конгресу). Однак спрогнозувати зміст його дій щодо України та росії, зрозуміти, на яких умовах він прагнутиме завершити російсько-українську війну (і чи не змінить радикально своєї позиції у процесі) вкрай важко. Очевидно, що це значною мірою залежатиме від кількох факторів:
- ситуації на полі бою;
- політики В. Зеленського та в. путіна щодо Д. Трампа;
- кадрових призначень Д. Трампа, особливо тих, які впливають на формування та реалізацію зовнішньої політики;
- позицій інших міжнародних союзників України;
- позицій українського суспільства, його готовності чи неготовності йти на певні поступки росії (особливо готовності йти на територіальні поступки);
- запропонованих Україні гарантій майбутньої безпеки, їхньої надійності та ефективності тощо.
Тому для України важливо діяти максимально швидко: консолідувати європейських партнерів, зацікавити Д. Трампа у вигідності підтримки України, окреслити червоні лінії, переступати які (і поступатись якими) українці не будуть готові за жодних умов. Ну і, звісно, посилювати власні можливості протидії російській агресії. Адже це, з одного боку, найбільш дієва гарантія безпеки України, а з другого боку, це впливатиме на політику Д. Трампа щодо України. Оскільки, якщо ми його переконаємо, що зможемо (у разі ефективної й реальної допомоги з боку США та союзників) перемогти в цій війні, він буде більш схильний пристати саме на український план врегулювання російсько-української війни. Однак якщо Д. Трамп не віритиме у можливість перемоги України, він не захоче «застрягати» надовго в російсько-українській війні.
Якщо ж вести мову про непрямі чинники, які впливатимуть на Україну та росію внаслідок обрання Д. Трампа, то варто зазначити, що деякі з них потенційно матимуть позитивний для України результат, а деякі, навпаки, негативно впливатимуть на перспективи врегулювання російсько-української війни в інтересах України.
До негативних опосередкованих чинників варто зарахувати такі:
- Можливість погіршення відносин між США та ЄС, між США та союзниками з НАТО. Ми вже спостерігали погіршення цих відносин за першої президентської каденції Д. Трампа, який вимагав (хоч і справедливо) від партнерів збільшення зусиль щодо посилення обороноздатності; більшого покладання на власні (а не американські) сили; формування вигідніших США економічних відносин. Тож така політика США може сприяти деконсолідації демократичного Заходу, послабленню міжнародних коаліцій, які так послідовно та важко формував Дж. Байден. А це зменшуватиме інституційні можливості демократичного Заходу протидіяти недемократичному Сходу.
- Нехтування геополітичними чинниками. Будучи бізнесменом, Д. Трамп насамперед оцінює відносини та їхню доцільність з позиції економічних інтересів, які часто забезпечують короткострокові вигоди, проте стають шкідливими чи мають негативний ефект у середньо- та довгостроковій перспективі. Тож Д. Трамп може вирішити, що США, наприклад, економічно невигідно підтримувати своїх союзників (зокрема, й Україну), що дасть змогу акумулювати американські кошти, проте в підсумку це матиме катастрофічні наслідки як для світу, так і для Америки. Проте це може штовхати Д. Трампа на співпрацю з ворогами Америки, якщо вона забезпечуватиме вигоду для США, що в підсумку лише посилюватиме ворогів демократичного світу.
- Перемога Д. Трампа активізувала російських союзників у Європі, зробивши їх нахабнішими та впевненішими. Досить лише згадати угорського прем’єр-міністра В. Орбана, який після перемоги Д. Трампа не перестає гордо і впевнено продукувати заяви, які часто відображають інтереси росії. Тож керівництву ЄС за таких умов буде важче впливати на політику таких антисистемних гравців, як, наприклад, В. Орбан чи Р. Фіцо. Принаймні до того часу, як Д. Трамп офіційно стане президентом США і викристалізує свою політику щодо України та росії.
Водночас перемога Д. Трампа зумовлює появу й низки опосередкованих чинників, які потенційно матимуть позитивний вплив на Україну:
- Сам собою факт завершення виборчого процесу у США вже має відіграти позитивну роль для України. Адже чинна президентська адміністрація, не будучи вже обмеженою виборчими питаннями та загрозами, має у своєму розпорядженні ще два з половиною місяці (інавгурація Д. Трампа відбудеться 20 січня 2025 року), щоб вільно зробити щось для України. Тому прогнозую, що Дж. Байден тепер стане рішучішим у питанні надання підтримки Україні.
- Д. Трамп стимулюватиме збільшення обсягів видобутку у США та світі природних ресурсів, зокрема нафти та газу. Це позитивно впливатиме на падіння цін на енергетичні ресурси, зменшуючи в такий спосіб основне джерело наповнення російського бюджету, а відтак і можливості російського диктатора фінансувати війну в Україні. На підтвердження сказаного можна згадати, що Д. Трамп за своєї першої каденції був головним противником запуску російського енергетичного проекту «Північний потік-2».
- Можна спрогнозувати, що Д. Трамп буде рішучіше боротися з державами — ворогами США. Позитивним для нас у цьому плані є той факт, що більшість ворогів США — це і вороги України та союзники росії. Тому запровадження санкцій чи збільшення тиску на такі країни, як, наприклад, КНР, КНДР, Іран тощо, зменшить як загальний потенціал авторитарного Сходу, так і можливості цих країн допомагати росії.
- Гіперболізація ліберальних цінностей, яка спостерігається під час президентства Дж. Байдена, певною мірою відштовхувала від США (і, навпаки, наближувала до росії) нейтральні країни, які не є такими відвертими прихильниками ліберальних цінностей (до прикладу, низку країн Латинської Америки). Тож можна припустити, що прихід Д. Трампа до влади у поєднанні з певними зусиллями з його боку може зменшити прихильність цих країн до росії та знизити рівень підтримки ними російської агресії.
Підсумовуючи, варто зазначити, що, з одного боку, Д. Трамп діятиме з позицій американських національних інтересів і не є другом росії. З іншого боку, Д. Трамп не має реальних важелів впливу на путіна, щоб змусити російського диктатора негайно припинити війну. Отже, нам треба розуміти, що ключ до перемоги насамперед у наших руках, а США можуть лише збільшити чи зменшити наші шанси на успіх.
Лише час покаже реальну політику Д. Трампа щодо України. Проте вже зараз Україні потрібно докладати колосальних зусиль, щоб налагодити дружні відносини з Д. Трампом та його командою. Нам також дуже важливо мати двопартійну підтримку в Конгресі. А ще важливіше працювати з американськими виборцями, бо вони — ключ до американських політиків. Адже жоден політик не наважиться діяти проти України, якщо такі дії не підтримуватимуть його виборці.
Ілюстрація: Факти