Наприкінці листопада 2024 року хитке перемир’я в Сирії, досягнуте у 2020 році, було порушене масштабним наступом на урядові сили протурецьких повстанців, які за кілька днів захопили міста Алеппо, Хама та Хомс. Повстання підтримали курди та повстанці південної провінції Дараа. Як наслідок, урядові війська, а також російські й іранські збройні угруповання, які підтримували армію Башара Асада, зазнали поразки.
Про громадянську війну в Сирії та її потенційні наслідки читайте в аналітичному матеріалі від Миколи Бучина, доктора політичних наук, професора кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
Громадянська війна в Сирії розпочалася ще у 2011 році та корелювала з подіями так званої Арабської весни — хвилі повстань і заворушень проти диктаторських режимів країн Близького Сходу та Північної Африки. Режим сирійського диктатора Б. Асада, який перебував на межі краху, вдалося зберегти завдяки активному втручанню у війну росії. Російська підтримка дала Б. Асаду змогу повернути контроль над більшою частиною території Сирії та частково стабілізувати ситуацію в країні. У 2020 році за посередництва росії та Туреччини були досягнуті домовленості про перемир’я, які принесли в Сирію відносний мир.
За результатами перемир’я більша частина території Сирії залишилася під контролем урядових сил. Водночас на півночі країни певні території контролювали протурецькі повстанці, головними серед яких були повстанська організація Хаят Тахрір аш-Шам (Організація визволення Леванте) та Сирійська національна армія. Північно-східні території перебували під контролем курдів, яких підтримує США. Також проамериканські повстанці контролювали частину південно-східного регіону Сирії. На сході країни зберігалися залишки Ісламської держави (ІДІЛ), більшість збройних загонів якої свого часу були знищені США та підтримуваними Америкою курдами. Окремі повстанські угруповання контролювали південь країни. Загалом у Сирії перетиналися геополітичні інтереси багатьох країн. Йдеться насамперед про росію, Іран, США, Туреччину та Ізраїль.
Наприкінці листопада 2024 року хитке перемир’я в Сирії було порушене масштабним наступом на урядові сили протурецьких повстанців. Останні змогли за кілька днів спочатку захопити стратегічне місто Алеппо на півночі країни, а згодом — міста Хама та Хомс. Дещо пізніше повстання підтримали курди, здійснивши просування на північному сході Сирії, та повстанці південної провінції Дараа. Як наслідок, урядові війська, а також російські й іранські збройні угруповання, які підтримували армію Б. Асада, станом на 8 грудня 2024 року зазнали поразки. Башар Асад спробував втекти з країни, однак його літак 8 листопада 2024 року зник з радарів над територією Сирії. Тому на час написання статті доля сирійського диктатора була невідомою. Хоча за одними джерелами він загинув, а за іншими — втік до москви. Росія й урядові війська зберігали умовний контроль над західною сирійською провінцією Латакія, де розташовані, зокрема, дві російські авіабази — морська та повітряна. Однак згодом повстанцям вдалося захопити і цей регіон.
Незважаючи на те, що події в Сирії розвиваються динамічно, все ж варто спробувати зробити проміжні висновки. Особливо цікавими вони є з позиції геополітичних інтересів. Отож стрімка ескалація конфлікту в Сирії та падіння режиму Б. Асада дають змогу зробити такі висновки:
- У сучасному світі триває геополітична боротьба за перерозподіл світового впливу, а російсько-українська війна, конфлікт на Близькому Сході загалом і в Сирії зокрема та інші є проявами цієї геополітичної боротьби.
- Події в Сирії свідчать про те, що росія та Іран зараз ослаблені й неспроможні вести війну на кілька фронтів. Росія застрягла у війні з Україною, а Іран — у геополітичному протистоянні з Ізраїлем.
- Майбутнє Сирії зараз складно спрогнозувати, зважаючи на численні воєнізовані угруповання, які діють на території країни, а також на велику кількість держав, геополітичні інтереси яких тісно переплітаються в Сирії. Тому там може як запанувати мир, так і розпочатися «війна всіх проти всіх». До речі, другий варіант, на мою думку, більш імовірний.
- Падіння режиму Б. Асада в Сирії матиме вплив та наслідки не лише для розвитку країни. Події останніх днів суттєво вплинуть на геополітичне протистояння та ситуацію на Близькому Сході, а також на результат глобального протистояння на планеті.
У контексті сказаного вище, для нас цікавим є насамперед те, як події в Сирії вплинуть на Україну та російсько-українську війну. Зокрема, серед потенційно негативних наслідків падіння режиму Б. Асада та ескалації конфлікту в Сирії є такі:
- Відвертання уваги міжнародної спільноти від російсько-української війни, що може спричинити зменшення фінансування та підтримки України з боку наших міжнародних партнерів.
- Зростання цін на енергетичні ресурси (хоч Сирія і не належить до потужних експортерів енергоресурсів, проте загалом стабільність регіону Близького Сходу має значний вплив на їхню ціну), що у свою чергу збільшуватиме доходи росії від експорту нафти та природного газу, даючи російському диктаторові можливість підтримувати й фінансувати війну проти України.
- Використання російського контингенту, який перебував на території Сирії, у війні проти України.
- Зростання потоків сирійських біженців (насамперед до Європи), що може спровокувати чергову міграційну кризу (за аналогом міграційної кризи в ЄС у 2015 році, спричиненої масштабним потоком біженців із Сирії до Європи), а це відвертатиме увагу демократичного Заходу від боротьби з росією.
- Певна ймовірність того, що відмова від підтримки росією Б. Асада є елементом домовленостей нашого ворога із Заходом в обмін на поступки в Україні. Час підтвердить або спростує це припущення, хоча особисто я вважаю такий сценарій малоймовірним, оскільки він суперечить логіці та поведінці основних гравців, а також ситуації в Сирії:
- якщо росія мала б таємну домовленість із Заходом щодо України, то не підвищувала б рівня ескалації бойових дій на території нашої держави;
- ціна питання контролю над Сирією неспівмірна з ціною питання контролю над Україною;
- основним ініціатором ескалації конфлікту в Сирії була Туреччина, яка має свої інтереси і яку навряд чи можна назвати класичним представником демократичного Заходу та країною, що може ініціювати таємні домовленості росії та Заходу;
- якщо росія планувала б «здати» свого союзника Б. Асада, то не намагалася б понад тиждень разом з урядовими військами воювати проти повстанців, намагаючись зупинити їхнє просування та врятувати правлячий сирійський режим;
- у таку конспірологічну теорію таємних домовленостей погано вписуються національні інтереси Ірану;
- втрата контролю над Сирією є занадто болючим ударом по геополітичних амбіціях росії;
- спрогнозувати такий феноменальний і швидкий успіх повстанців було доволі складно, відповідно, і спланувати таємні домовленості росії та Заходу теж.
Тож я вважаю, що в контексті подій у Сирії йдеться радше про неспроможність росії та Ірану врятувати режим Б. Асада, що пов’язано з ослабленням можливостей воювати на два фронти, ніж про наявність таємного плану та таємних домовленостей.
Водночас події в Сирії та падіння режиму Б. Асада потенційно мають або матимуть і певні позитивні наслідки для України:
- Події в Сирії — це серйозна геополітична поразка росії, яка матиме далекосяжні негативні наслідки для нашого ворога. Так виглядає, що росія втратить свою єдину морську базу в Середземному морі, а відтак і можливість поширювати свій вплив у регіоні, що зменшить її здатність боротися як за вплив у світі, так і за контроль над Україною.
- Події в Сирії матимуть негативний вплив на бойовий дух російської армії. Вони деморалізують деспотичних союзників росії і, навпаки, стануть натхненним прикладом для інших народів, які живуть під гнітом деспотизму. Тому події в Сирії можуть мати потенційний ефект снігової лавини і для інших диктаторських країн, влада в яких є явними або потенційними союзниками росії у боротьбі проти України.
- Події в Сирії вже вкотре зруйнувати міф про всесилля росії та про її здатність бути надійним гарантом диктаторських режимів. Тож тепер зростає ймовірність, з одного боку, послаблення авторитету росії в недемократичному таборі, а з другого — того, що демократичні країни будуть більш рішучі й менш боязкі у протидії російській агресії проти України.
- Оскільки інтереси росії та Туреччини в Сирії діаметрально протилежні, ймовірним є погіршення відносин між цими країнами, що у свою чергу позитивно впливатиме на міжнародну ізоляцію росії (зважаючи на той факт, що Туреччина досі вела неоднозначну політику щодо росії, офіційно засуджуючи її агресію проти України, а неофіційно торгуючи з нашим ворогом і допомагаючи йому обходити міжнародні санкції), а також сприятиме зближенню України та Туреччини.
- Поразка росії та Ірану в Сирії підвищує ймовірність поразки недемократичного табору в боротьбі за світове панування, що збільшує шанси демократичного Заходу та України стати переможцями в цій геополітичній боротьбі.
- Події в Сирії та безсилля росії будуть тим фактором, який однозначно братиме до уваги Д. Трамп, формуючи й реалізуючи свою політику щодо України та росії. Поразка росії в Сирії зміцнюватиме впевненість новообраного американського президента в тому, що і в Україні є реальні шанси та можливість поразки росії, що у свою чергу збільшуватиме ймовірність того, що Д. Трамп пристане саме на український варіант вирішення російсько-української війни.
Підсумовуючи, варто зазначити, що події в Сирії, хоч і матимуть потенційно більш позитивні наслідки для російсько-української війни, лише посилюють наші шанси на перемогу. Однак для її досягнення попереду нас чекає ще важка та тривала боротьба, що може мати наслідком падіння диктаторського режиму путіна за аналогією з теперішнім падінням диктаторського режиму його сирійського союзника.