Працівник Центру інформаційного забезпечення Національного університету «Львівська політехніка» Орест Василько – справжній знавець Італії. Пропрацювавши у цій країні багато років, він досконало опанував її мову, культуру та звичаї, ставши таким собі італійським культурним амбасадором в Україні. Близько року в Україні діє Торгово-промислова палата «Італія – Україна», в якій він обіймає посаду генерального секретаря. А віднедавна Орест Василько – ще й керівник Центру італійсько-українського співробітництва «Леонардо да Вінчі», що функціонує при Львівській політехніці.
Сайт 032.ua публікує ексклюзивне інтерв’ю з Орестом Васильком про українців, італійців та те, що об’єднує ці два народи. Розмовляв львівський письменник Костя Грек.
– Оресте Романовичу, в одній всесвітньо відомій пісні Тото Кутуньо нарікає, що буцімто в Італії 80-х років забагато американської реклами, натомість в Україні 20-х, а надто у Львові, це можна сказати вже й про саму Італію. Чим би ви це пояснили?
– Передусім, гадаю, це через українських мігрантів, що, вертаючись на батьківщину, привозять звідти їхню культуру. Хоча Італію взагалі здавна вважали законодавицею у сфері моди і харчування. А окрім того, українці та італійці досить подібні за менталітетом.
– А ця мода на Італію – це глобальна тенденція чи суто українське явище?
– Зрозуміло, що це й будь-деінде відчутно. Італійський бізнес шукає за кордоном нові можливості через високі податки та кризові явища у своїй власній економіці. Але, наприклад, з німецьким бізнесом конкурувати йому важкувато. Перше його рятувала Польща, але зараз вона вже й сама стала на ноги. Була ще Румунія, та й там він в останні роки почувається невпевнено. Тому на черзі тепер країни з іще нижчим економічним потенціалом, та ж Україна, наприклад.
Повний текст матеріалу – на сайті міста Львова 032.ua.