Після двотижневих вимушених канікул, запроваджених через війну, в містах, де не було активних бойових дій, навчання в університетах відновили. Але не всі могли долучитися до онлайн-занять. У кожного свої причини – важкий психологічний стан, перебування в іншій країні, участь у волонтерській роботі тощо. Отож думки розділилися: одні вважали, що під час війни навчання неможливе, інші ж стверджували, що молоді треба вчитися, незважаючи ні на що. Тим часом заклади вищої освіти активно розпочали свою діяльність.
У Львівській політехніці навчається багато студентів із різних областей, зокрема й з тих, де тривали чи тривають бойові дії. Ми вирішили взяти коментар на тему навчання під час війни в одного зі студентів журналістської кафедри. Олексій Горішній родом із міста Охтирка, що на Сумщині. Він був під активними обстрілами з першого дня вторгнення і пережив сильний стрес. Передовсім ми поцікавилися в Олексія, як він зміг приборкати стрес, подолати свої страхи і взятися за навчання?
– Мені, як і всім, було страшно. Трохи панікував, тому в перші дні війни про навчання й мови не могло бути. Проте згодом довелося підійти до цього з холодною головою, бо ж наша група – ЖР-43 – перебуває на етапі завершення навчання, і в нас на носі іспити й дипломна робота. За кілька днів після початку бойових дій я змушений був покинути рідне місто, щоб допомогти молодшим братові й сестрі перебратися за кордон. Тож приїхав до Львова. А вже невдовзі тут розпочалось і моє дистанційне навчання. Спілкування з одногрупниками та навчання допомагають мені абстрагуватися від проблем, тому аж ніяк не вважаю рішення про відновлення онлайн-занять у ЗВО якимсь неправильним. Імовірно, таке рішення було ухвалене ще й для того, щоб підтримати студентів і поліпшити їхній психологічний стан, – розповідає Олексій.
Зі слів хлопця можна зрозуміти, що навчання для тимчасово переміщених осіб хоч і не легке, однак не лише виконує місію освіти, а й забезпечує студентам психологічну підтримку та дає розраду.