Однією з найактуальніших проблем у сфері збереження культурної спадщини є відновлення та реставрація пам’яток, які стали свідками багатьох подій протягом віків. Ця проблема хвилює чимало країн, зокрема й Україну. Тож лекція Лариси Возницької на тему превентивної реставрації, яка відбулася в читальній залі Науково-технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка», була вкрай актуальною та корисною.
Лариса Возницька – реставратор Львівської національної галереї мистецтв, доцент кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, заслужений працівник культури України.
Превентивна реставрація – це метод збереження культурної спадщини, який здебільшого полягає в застосуванні способів і технологій забезпечення збереження пам’яток культури. Цей підхід передбачає використання різноманітних методів дослідження та моніторингу об’єктів культурної спадщини, які допомагають виявити потенційні проблеми й ризики, пов’язані з їхнім станом та експлуатацією. Основна ідея в тому, що реставраційні роботи мають бути виконані з урахуванням усіх особливостей і потреб об’єкта культурної спадщини, а також із застосуванням новітніх технологій та методів.
У своїй лекції Лариса Возницька зосередилася на превентивній реставрації як методі збереження пам’яток культури і здійснила загальний огляд теорії та практики її застосування. Вона розповіла про певні технології, які дають змогу зберегти структурні елементи, відновити колірні шари та захистити пам’ятки від атмосферних впливів.
Одним з яскравих прикладів застосування превентивної реставрації на Львівщині є ікона Львівської Богородиці, яку реставрував Володимир Мокрій. Робота була досить клопітка, адже ікона складалася з різних нашарувань. За словами Возницької, реставратор очищав її механічно, тобто за допомогою скальпелів: біля ікони Богородиці лежала біла серветка, на якій були скальпелі, і кожен із них заточений під різним кутом, що допомагало зняти пізні нашарування.
Захопливу історію розповіла Лариса Возницька про картину, яка була порізана на дванадцять частин: «У 1950-х роках невідома особа вирішила через наш кордон перевезти цей твір. Очевидно, що його викрали, адже про це свідчать сліди зрізів на підрамнику… Чоловік вирішив: якщо згорне картину в рулон, а це великий розмір – 112 на 158 сантиметрів, то на кордоні її точно побачать. Тому він ріже картину на дванадцять частин, складає та везе на кордон. Але прикордонники затримали цю людину, а твір передали у Дрогобицький краєзнавчий музей».
Проте на цьому історія полотна не закінчилась – у музеї за допомогою міцного столярного клею та фанерного щита твір з’єднали в єдине ціле, але через неправильну технологію малюнок змістився, що згодом ускладнювало роботу реставраторам. У 1960-х роках роботу передано до картинної галереї, а у 2000-х Лариса Возницька разом із Роксоланою Мокрій відновили картину.
Отже, на прикладі багатьох пам’яток культури, які були відновлені з використанням превентивної реставрації, можна побачити, яким важливим є застосування цього методу. Він забезпечує збереження не тільки зовнішнього вигляду об’єкта культурної спадщини, а й внутрішньої структури та матеріалів, що подовжує термін його експлуатації.
Лекція Лариси Возницької нагадує нам про те, що збереження нашої історії та культурної спадщини – це завдання, яке потребує спільних зусиль і зацікавленості кожного з нас. Важливо не тільки зберегти пам’ятки культури, а й зробити все можливе, щоб передати їх майбутнім поколінням у найкращому стані.